Повернутись в інформаційні ресурси

 
 
Старовинне місто Хотин посідає помітне місце в середньовічній євро-пейській історії. Засноване східними слов'янами поблизу важливої пе-реправи на Середньому Дністрі, воно швидко розвивалося і стало одним з важливих оборонних і торговельних пунктів цієї території. Хотинська фортеця у свій час була однією з наймогутніших у Східній Європі, під її стінами не раз сходилися численні армії й вирішувалася доля європейсь-ких народів. Внаслідок свого стратегічного прикордонного розташуван-ня твердиня протягом століть перебувала у складі різних держав (Київської Русі, Галицько-Волинського і Молдавського князівств, Ос-манської, Австро-Угорської, Російської імперій), що великою мірою обумовило її архітектурний стиль, який формувався під впливом загаль-них європейських тенденцій, пов'язаних з розвитком воєнно-оборонного зодчества, але також набув своєрідного етнічного забарвлення.
Вигляд Хотинської фортеці з південного боку з В'їзною вежею на передньому плані
 
Писемні джерела не містять відомостей про час будівництва як пер-шого кам'яного замку, так і донині існуючої цитаделі. «На Дністрі Хотінь» згадується в числі міст у літописному «Списку руських міст далеких і ближніх», складеному наприкінці XIV ст. Разом з тим, архео-логічні дослідження дають можливість говорити про виникнення місько-го посаду навколо укріпленого замку-дитинця у давньоруський час. Слов'янське селище на високому скельному дністровському мисі, мож-ливо, вже під захистом нескладних дерев'яних укріплень з напільного боку, існувало у VIII —IX ст. У X—XI ст. поселення займало значно більшу площу (близько 20 га), розташовуючись, судячи зі знахідок за-лишків жител і ліпного посуду, і на сусідніх пагорбах.
Розміщення цитаделі в низині, оточеній з трьох сторін узвишшями, свідчить про те, що найдавніший замок збудували задовго до появи не лише артилерії, але й каменеметальних пристроїв. Перші надійні фор-тифікації у вигляді земляного валу з дерев'яними заборолами і видовбано-го упоперек скелястого мису рову постали, вірогідно, на межі X—XI ст. Саме тоді київський князь Володимир Святославович після походу на хор-ватські землі приєднує до Русі й територію слов'ян-тиверців, зводячи нові фортеці як центри княжої влади і місця перебування намісників.
У XII ст. Хотин увійшов до складу Теребовлянських та Галицьких зе-мель, ставши значним торговельним центром на Дністровському водно-му шляху. Вважається, що перші кам'яні фортифікації Хотинської фортеці могли виникнути в 40—50-х рр. XIII ст., коли Данило Романо-вич, князь Галицький, укріплював старі і будував нові фортеці для захис-ту від монголо-татарського нашестя. За іншою думкою, це сталося після 1259 року, коли на вимогу монголо-татар Данило і Василько Романовичі були змушені зруйнувати всі оборонні споруди князівства, в тому числі й дерев'яно-земляні хотинські, на місці яких і звели пізніше кам'яні. Аналіз будівельного розчину з найдавнішої частини стіни фортеці пока-зав його подібність до київських цем'янкових (вапняних із значною домішкою битої цегли) розчинів XI—XII ст. Це свідчить, що перші кам'яні мури могли постати і раніше, у XII — першій половині XIII ст., коли не припинялися військові конфлікти між Галицько-Волинським князівством та Угорським королівством.
 
   
Хотинська фортеця із заходу
Територія стародавнього кам'яного замку-цитаделі знаходилася у північній частині сучасного фортечного двору (зараз приблизно від Північної вежі до стін Комендантського палацу). Перша кам'яна форте-ця займала площу не більше 2 га та була обнесена муром і ровом шири-ною 6 м. Від неї збереглися лише залишки стіни, приховані у товщі східного муру-куртини. Имовірно, основною оборонною спорудою тоді виступала башта на місці нинішньої чотирикутної Північної вежі. Це могла бути башта, відразу вписана в систему мурів, або окрема вежа-донжон, до якої пізніше прибудували стіни довжиною приблизно 30 м, що утворили майже квадратний двір.
У середині XIV ст. відбувається часткова перебудова і зміцнення хо-тинських фортифікацій, про що свідчить стіна цього часу товщиною 1,5 м, віднайдена на глибині 3,5 м від сучасної поверхні. Вона проходила від північної стіни Комендантського палацу до східної оборонного муру і об-межувала з півдня площу внутрішнього двору. Ці заходи були здійснені на початковому етапі завоювання молдавськими воєводами галицьких територій у верхніх течіях річок Сучава, Сірет і Прут. Тоді, можливо, були зруйновані попередні кам'яні стіни фортеці, а нові зведені з ініціативи молдавських господарів після утворення у 1359 році Мол-давського князівства для укріплення кордонів новоствореної держави.
*
 
 
 
 
3 включенням у другій половині XIV ст. Нижнього Подністров'я до складу Молдавського князівства Хотин набуває важливої військово-політичної ваги як торговельний і митний пункт на північному кордоні Молдавії. Широке застосування артилерії, яке почалося з середини XV ст., спонукало молдавського господаря Штефана III чел Маре (Ве-ликого) (1457-1504) активно зміцнювати стратегічну оборонну систе-му князівства, що складалася з 9 фортець, куди увійшла і Хотинська. У60 -х — на початку 70 -х років XV ст. Хотинський замок капітально перебудовується. Иого площа збільшується у південному напрямку більше ніж удвічі і сягає розмірів 110x55 м (від Північної до Південно-західної ( Ковальської) вежі включно). Захистом від гарматного вогню постали товсті (до 5 м) і високі (до 40 м) мури та башти. Іх прикрасили орнаментом з червоної цегли — рядами зображень «вавилону» (вірогідно, символу зодчої мудрості) та «голгофи» (скелі, де був розіп'ятий Христос — однієї з головних християнських святинь). Декоровані у такий спосіб стіни набували додаткової міці, захищені ще й силою православної віри.
Східний бік фортеці з протилежного берега Дністра
 
3 підняттям вгору прясел куртин та башт була вирішена проблема низького розміщення замку відносно сусідніх пагорбів, однак замковий двір опинився у глибині внутрішнього простору фортеці, що створювало значні незручності. Тому на рівні долівки двору з рваного каменю звели стовпові опори майбутніх підвалів, перекривши їх арковим склепінням. 3 проміжків між цими спорудами і мурами та баштами вибрали насипний ґрунт до кам'янистого материка, який вкрили стяжкою — шаром каменів, скріплених вапняковим розчином, завтовшки 1 м у центрі двору з потов-щенням до 2 м у напрямку мурів. Цей потужний кам'яний панцир мав за-побігти таємним підкопам. Стяжку засипали будівельним сміттям і привізним ґрунтом, таким чином піднявши рівень замкового двору приб-лизно на 8 м. Початково змуровані споруди перетворилися на підвали, які слугували фундаментами для наземних двоповерхових будівель: двох па-лаців, каплиці, казарм та інших приміщень, які не збереглися. Відповідно, на 8 м став глибшим колодязь, пробитий у скельній основі в центрі півден-ного двору замку, мабуть, ще до початку перебудови укріплень.
Всі надвірні споруди цього періоду: палац пиркелаба (старости), церква, казарми тощо, будувалися одночасно з оборонними мурами і ве-жами та становили єдиний архітектурний комплекс. Менша північна час-тина фортечного подвір'я (т.зв. «Княжий двір») відокремлювалася від більшої південної («Двір воїнів») стіною, яка постала на місці південно-го оборонного муру XIV ст. В її середній частині розміщувалася восьми-кутна вежа з кам'яними гвинтовими сходами, що вели на бойовий майданчик. Між баштою і палацом був залишений триметрової ширини проїзд у двір пиркелаба. Цей двір мав кам'яне мощення з великих коло-тих кам'яних плит, скріплених тим самим вапняним розчином, що і кур-тини. До внутрішньої частини мурів примикали двоповерхові криті галереї шириною 3 м.
Внаслідок такої реконструкції замок зміцнів настільки, що у 1476 році османське військо султана Мехмета II не змогло його здобути. Не остан-ню роль в цьому відіграла й організація оборони фортеці під керівницт-вом пиркелаба Влайку — рідного дядьки Штефана, який виконував обов'язки хотинського коменданта протягом 1467—1481 рр.
 
Штефан III провадив досить успішну зовнішньополітичну діяльність, вдало лавіруючи між Польщею, Угорщиною та Туреччиною, що не вда-валося його наступникам. Коли 1527 року до влади прийшов син госпо-даря Петру Рареш, з новою силою поновилися військові сутички з поля-ками через Покуття. У травні 1538 року на польсько-турецьких перемо-винах вирішено було змістити Рареша з князівства і на його місце поста-вити іншого воєводу. Вже влітку польське військо на чолі з графом Я. Тарновським взяло в облогу Хотин. Зробивши за два тижні підкопи під стіни фортеці, поляки мали намір висадити їх у повітря, але не зробили цього, уклавши мирну угоду з воєводою Петром. Про це повідомляли самі польські історики: згідно з М. Стрийковським, коронний гетьман, взявши в облогу замок, «вже б його здобув через закладання пороху, але воєвода Петрило просив ласки і миру (...), що й отримав, коли знову склав присягу королю Сигізмунду. Хотин — замок гарний і міцний, (...) я його бачив 1574 року».
У XVII ст. під Хотином відбулося одне з наймасштабніших воєнних зіткнень у Європі — битва, яка через свою довготривалість отримала назву Хотинської війни. У вересні 1621 року у боях проти армії турець-кого султана Османа II спільно з польськими і литовським силами взяло участь військо запорозьких козаків під проводом гетьмана Петра Кона-шевича-Сагайдачного. Вже на початку серпня турки зібрали під Хоти-ном майже 160-тисячну армію, більш ніж 300 гармат, велику кількість верблюдів, мулів, коней, навіть чотирьох бойових слонів. Поляки на той час змогли протиставити їм лише 32-тисячну армію на чолі з Яном Ход-кевичем. Це спонукало Сигізмунда III звернутися по допомогу до запо-розьких козаків. 1 вересня 1621 року 39-тисячне військо Сагайдачного прибуло до польського табору під Хотин, де до нього приєднався полк козаків В. Усата, а вже 2 вересня вступило в бій з турками. Тринадцять козацьких полків мали на озброєнні 20 бронзових і 3 залізні гармати з 12 возами боєприпасів. Своєї максимальної чисельності запорозьке військо досягло на полі Хотинської битви 4 вересня, коли після зосеред-ження всіх підрозділів воно разом із козацькою молоддю (пахолками, джурами) налічувало понад 45—47 тис. осіб. За тогочасними мірками,
6
 
 
 
у руйнуванні агресивних планів Османської імперії проти Речі Посполи-тої. 9 жовтня Осман II змушений був підписати мирний договір, який прирівнювався до поразки. Один з його пунктів (з польського боку) ви-
голошував: «3 укладанням угоди повинні будемо Хотин віддати в пов-ному порядку, таким, яким застали його по приході війська короля, з усім [що там було], тому, хто буде на той час молдавським господарем». Одразу після складання договору у польський табір був направлений турецький представник, призначений оглянути фортецю: там передбача-лося зберігати залишки пороху і куль.
Неушкодженою цитадель простояла до кінця XVII ст., переживши буремні роки, коли Хотин не раз опинявся у центрі європейських війсь-ково-політичних подій і під його мурами ставали таборами польські, ко-зацькі, турецькі загони, а в стінах розміщувалися залоги різних держав.
 
 
 
У 1672 році, після захоплення Кам'янця, тут знову перебували ту-рецькі вояки на чолі з пашою Гусейном. Зібравши 30-тисячне польсько-литовське військо, коронний гетьман Ян Собеський за допомогою козаків правобережного гетьмана М. Ханенка 11 листопада 1673 року розгромив 40-тисячний османський військовий контингент. Польсько-литовсько-козацькі втрати загалом були незначні, але в їхньому числі був і молодий шляхтич з Ошм'янського повіту Литви Степан Орлик, батько майбутнього гетьмана України Пилипа Орлика.
Тріумфальна перемога 1673 року, що звела Яна Собеського на польський престол, знайшла відображення у багатьох живописних тво-рах. Це полотно Я. ван Хугтенберга «Битва під Хотином» (I чверть XVII ст.), написане для родини Я. Собеського; офорт Р. де Хооге «Битва під Хотином» (1674 р.), виконаний на основі малюнка очевидця штурму фортеці Ф. Гратти, секретаря Я. Собеського; картина «Битва под Хотином» А. Стеха і Ф. ван Кесселя (1674—1679 рр.). На всіх по-лотнах добре видно, як тоді виглядала Хотинська фортеця. Зокрема, південне прясло мурів з розташованою посередині квадратною вежею завершували по кутах дві круглі башти з навісними бійницями — Півден-но-західна і Південно-східна. До останньої, огинаючи її, вів в'їзний міст на чотирьох або п'яти пілонах-опорах, один проліт якого піднімався. I за-раз частини цих опор із закладеними між ними отворами височіють з боку Дністра, праворуч від в'їзного мосту надбрамної вежі.
Внутрішній двір замку до реставраційних робіт (1918 р.)
 
Послуговуючись образотворчими джерелами, археологам вдалося віднайти рештки повністю зруйнованої Південно-східної башти і части-ни південного муру, які зараз знаходяться в глибині південно-східної час-тини Привратного двору замку, праворуч від мосту. Від неї залишилося близько половини периметра фундаменту, що видається на висоту до 1 м. Стіни вежі зводилися за будівельним принципом римо-візантійської кладки: зовні та зсередини викладалися підпрямокутні брили, а внутрішній простір забутовувався камінням неправильної форми, зали-тим вапняковим розчином з домішками гальки. У такій спосіб будували-ся всі оборонні об'єкти замку. За розмірами (внутрішній діаметр 4,5 м, ширина стін — 2,3 м) Південно-східна башта приблизно співвідносила-ся із Західною (Комендантською) круглою вежею. Особливості будівельного розчину і спосіб зведення засвідчують, що вежа входила в комплекс фортифікаційних споруд II пол. XV ст.
Перемога Я. Собеського і тимчасове перебування у фортеці польсько-го гарнізону спонукали уряд Османської імперії у 1675 році видати на-каз господарю Молдавії щодо знесення замків у Нямці, Сучаві і Хотині. Але виконувався наказ неохоче і не вельми ретельно. У Хотинському замку було зруйновано лише південний мур з двома вежами, більшу час-тину південно-західної башти, зроблено проломи у західній і північно-західній частинах муру, що унеможливило використання цитаделі для військових потреб.
Замок простояв у непридатному для оборони стані до початку XVIII ст. Але після російських походів у Молдавію 1709 і 1711 рр. От-томанська Порта вирішує посилити тут турецьку воєнну присутність, задля чого створити свій військово-адміністративний осередок (райю або нахіє) з центром у Хотині. Вже на початку жовтня 1711 року розвідка повідомила Петра I про наказ візира ремонтувати Хотинський замок. Навесні 1712 року до Хотина прибув перший головнокомандувач нового воєнного округу Абді-паша, а в 1713 — 1714 рр. сюди було перекинуто близько 20 тис. солдат турецьких дивізій. Створення райї завершилося наприкінці 1715 — у 1716 рр. Фортеця стала її адміністративним цент-ром, де розмістилися турецька військова адміністрація та гарнізон.
9
 
   
Козацький табір під фортецею
(зйомки фільму «Тарас Бульба», реж. В. Бортко, 2007 р.)
Як засвідчують історичні та літературні джерела, у липні 1713 року «більше 100 000 людей, 200 гармат великих і малих, коні, спорядження та інструменти для укріплення фортеці просувалися в бік Хотина, поза-як потрібно було зміцнити і фортецю, і місто Хотин на Дністрі». Тоді за-мурували проломи, відбудували Південно-західну башту з набагато товстішими за попередні стінами, спорудили новий оборонний мур і надбрамну вежу, відсунувши їх південніше. Про розширення замку саме в цей період, крім іншого, свідчать деталі оттоманської архітектури, зас-тосовані в оформленні нових фортифікацій, наприклад декоративні рельєфи над віконними арками (розетки і пташки). Турки не відновлю-вали на новозбудованих стінах орнамент XV ст. з християнською сим-волікою («вавілони» та «голгофи»), натомість, замуровуючи пролом біля північної башти, виклали з цегли зображення кав'ярника, або кумгану: вузькогорлого глечика-водолія, що використовувався у країнах Сходу для ритуального омовіння правовірних мусульман перед молитвою. Можливо, він став символом очищення від попереднього підпорядкуван-ня фортеці християнським господарям.
10
 
.
шт
Одночасно з реконструкцією Цитаделі навколо неї турки звели по-тужні укріплення Нової фортеці. Замок втратив значення самостійного оборонного об'єкта і став елементом нової системи фортифікацій, при-криваючи зі сходу частину подвір'я новоствореного оборонного комплек-су і слугуючи надалі арсеналом. Тепер вхід до цитаделі не потребував до-даткового захисту, і тому був влаштований у східній боковій стіні нижнього ярусу нової надбрамної башти, що дозволяло швидко виноси-ти боєприпаси. Отвори між опорами старого мосту XV ст. були закла-дені камінням, тим самим ця ділянка включалася до загальної системи зовнішніх укріплень.
Збереглися записи, залишені турецьким чиновником, який в той час обіймав посаду секретаря арсеналу і фінансової канцелярії у Хотині. Він зазначає, що «всередині старої фортеці знаходилися мечеть, переробле-на зі старої церкви, житло джебеджибаші (старшого офіцера військ, призначених для охорони та транспортування військового споряд-ження), діздара (коменданта фортеці), артилерійські казарми та бу-динок імама та муедзина». Поруч з мечеттю був зведений мінарет, кам'яна основа якого і тепер примикає до західної стіни церкви.
До 1718 року навколо замку постала нова нерегулярна полігональна фортеця розмірами 250x1200 м. Вона складалася з 4 укріплених брам і
Фрагмент картини «Битва під Хотином» А. Стеха і Ф. ван Кесселя (1674—1679 рр.) із зображенням Хотинської фортеці
11
 
 
 
 
Рештки Південно-східної вежі. Вигляд з Південного муру фортеці
 
12
6 артилерійських бастіонів, що мали земляні амбразури і турові мерлони з вербових прутів. Тепер оборонний комплекс міг вмістити двадцятити-сячний гарнізон з провіантом і боєприпасами у мирний час та до шести-десяти тисяч війська в період бойових дій. Куртина висотою 9—12 м, оточена з боку поля 24-метровим сухим ескарповим ровом, призначала-ся для рушнично-артилерійського вогню, а на контрескарпі висотою в 6—8 м проходила простора палісадована прикрита дорога, де могли вста-новлюватися легкі гармати на маневрових лафетах. На найбільш небез-печних ділянках було закладено 17 підземних мінних галерей. Набагато пізніше знахідки місцевими мешканцями решток цих вже напівзасипаних галерей породили численні легенди щодо існування підземних ходів, які нібито сполучали Хотин з протилежним берегом Дністра чи, навіть з самим Кам'янцем.
У внутрішньому просторі новозбудованої фортеці розмістилися жит-лові, військові, господарські та культові споруди. Ось як їх описує вже згадуваний турецький чиновник: «Збудована за старим містом фортеця має брами: Константинопольську, Тимішоарську, Водяну і Потайну. У зовнішньому дворі знаходяться дві бані, дві мечеті, а поблизу Констан-тинопольської брами багато торгових лавок; перед внутрішньою форте-цею є баня і ворота Єничер-агасі (командира яначарів), поблизу — мечеть та казарми яничарів; нарешті, наприкінці долини розташований пороховий склад. Вище — палац паші, а перед ним — будинок дівана-ефенді (секретаря султана). Через дорогу розміщена чудово прикра-шена громадська лазня дефтердара (державного чиновника, що займався фінансовими справами) Касим-ефенді, вона схожа на стам-бульські бані, перед нею колодязь і мечеть покійної валіде-султан (титул матері правлячого султана); поблизу від них суд і кладови-ще, де лежить Абді-паша. На тому ж цвинтарі спочиває багато благочестивих мужів. Абді-паша похований у мармуровому саркофазі, гарно висіченому і багато прикрашеному, причому візирський тюрбан позолочений. Всередині, праворуч від Константинопольської брами, знаходилися артилерійські казарми, приміщення для повозок і палац
13
 
дефтердара; ліворуч — комора для хліба, простора і добре збудована, схожої немає ані в Румелії, ані в Порті, ані в інших фортецях. Поруч з лазнею Касим-ефенді — гарно збудована школа та арка». На жаль, сьогодні тільки де-не-де виступаючі з трави фундаменти нагадують нам про щільну внутрішню забудову Нової фортеці у минулому. Відносно непогано збереглися тільки залишки мечеті з мінаретом валіде-султан, зведені, очевидно, на кошти матері правлячого тоді султана Ахмеда III (1703—1730). Іхні руїни добре простежуються зараз навпроти церкви Св. Олександра Невського.
Хоча фортифікаційний комплекс Нової фортеці був створений за європейським зразком, в оздобленні окремих споруд використовувалися елементи традиційного османського зодчества, а також знаки, пов'язані з військовою символікою. Останніх найбільше на в'їзних брамах — цент-ральній Константинопольській (Бендерській) з півдня, західній Тимішо-арській (Ясській, Ізмаїльській), північно-східній Водяній (Подільській) та південно-східній Потайній (Кам'янецькій). Іхні фасади, крім Потай-ної, вгорі прикрашали хронограми «із золота по лазурі, виконані буква-ми талік (різновидом арабського письма)». Ці віршовані написи були присвячені знаменним подіям і прославляли дії паші. На зображенні Константинопольських воріт, зробленому російськими військовими нап-рикінці XVIII ст., таку хронограму оточують ще й численні малюнки, з яких збереглися лише поодинокі. У своїй більшості подібні малюнки («меч Алі», «серце», «перехрещені змії», «якір», «розетка», «риба», «мінарет») — це емблеми яничарських орта — військових підрозділів, які несли службу в фортеці. Подібним емблемам-символам яничари надава-ли особливого значення, вони пишалися ними і відтворювали на знаме-нах, шатрах, стінах казарм, як татуювання на тілі, тощо.
Результат грандіозного будівництва Нової фортеці був лаконічно сха-рактеризований молдавським і російським державним діячем Дмитрієм Кантемиром: «... .у 1712 році турки, захопивши фортецю, частково зруй-нували старі мури, але оточили її міцними спорудами за новими зразка-ми, збільшивши їх більш як наполовину, так що зараз вона справедливо вважається найкращою і найміцнішою фортецею Молдавії». Хоча
14
 
.
шт
сучасники і вважали нову Хотинську фортецю «найкращою і найміц-нішою», при її зведенні не були враховані передові на той час форми та технології, пануючі у європейській військово-інженерній науці, а за основу взяті принципи вже застарілої французької фортифікаційної системи. Адже до кінця XVII ст. і довгі куртини, і гранчасті бастіони остаточно зникли з європейського оборонного зодчества через немож-ливість адекватного захисту від артилерії.
Не дивлячись на це, протягом XVIII ст. фортеця жодного разу не бу-ла взята штурмом, хоча тричі капітулювала — у 1739, 1769 та 1788 рр. Останній раз це відбулося під час російсько-австрійсько-турецької війни 1787—1791 рр., коли Галицько-буковинський корпус цісарського війсь-ка під командуванням принца И. Кобурга за підтримки російських час-тин блокував Хотинську фортецю у травні 1788 року і після запеклих боїв 29 вересня 1788 року змусив її залогу капітулювати на почесних умовах. Перебуваючи в Хотині до 1793 року, австрійці не встигли суттєво вплинути на архітектуру фортечного комплексу, хоча приміщення мечеті валіде-султан, яке пристосували під житло для ко-менданта, офіцерів і гарнізонного священика, навмисне зруйнували
Нова фортеця і Хотинский замок
15
*
 
 
 
_
перед евакуацією військ у лютому 1793 року. Щоправда, до цього часу від минулої величі цієї споруди залишилося небагато: коли російські військові захопили фортецю 31 серпня 1739 року, вони пошкодили дах і підлогу мечеті, розбили саркофаг Абді-паші і вивезли багату турецьку бібліотеку, що зберігалася при мечеті. Звичайно, турки потім по можли-вості відновили свою культову споруду.
Турецька влада, яка повернулась у 1793 році, протрималася лише до нової турецько-російської війни 1806 року, вже на початку якої царська армія зайняла Хотинську фортецю і утримувала її до підписання Бухаре-стського мирного договору 28 травня 1812 року. За його умовами Дністро-Прутське межиріччя, з Хотинщиною включно, увійшло до складу Російської імперії. Але ще до офіційного передання цих територій головнокомандувач Молдавської армії генерал М. I. Голеніщев-Кутузов 14 березня 1812 року надіслав секретного листа Дійсному Таємному рад-нику, головуючому в Диванах князівств Молдавії і Валахії, сенатору В. Г. Красно-Мілашевичу із проханням посприяти виконанню завдання, покладеного «з височайшого Иого імператорської величності повеління» на військового інженера генерал-майора Гартінга, який відправлявся в Хотин для «поправки і посилення» фортеці «на випадок її осади». У роз-порядження Гартінга передбачалося надати 2 тисячі робітників зі своїм «шанцевим» інструментом та 150 возів. Вже у 20-х числах березня при-була перша тисяча людей, а загалом до осені 1812 року щодня задіювало-ся до 11 тис. робітників з різних цинутів, а кількість возів зросла до 250. Комендантом фортеці на той час був знаний генерал-майор М. I. Лідерс, учасник війни 1787—1791 рр., який відзначився при штурмі Очакова, у 1805 році бився під Аустерліцем, у 1809 році був тяжко поранений при штурмі Браілова. 7 жовтня 1810 року він призначається комендантом Хотина, а 25 жовтня — ще й командиром Хотинського гарнізонного батальйону. 3 серпня 1812 року брав участь у боях з французами, але наприкінці грудня 1812 року йому було наказано повернутися до міста і стати до виконання комендантської служби, яку він і ніс до відставки у 1820 році.
 
 
.
шт
Крім суто ремонтних робіт, під час перебування фортеці під російсь-ким підпорядкуванням проводилась і певна її реконструкція, після чого їй був присвоєний другий розряд воєнного об'єкта. Вірогідно, у західній куртині був зроблений ще один в'їзд, т. зв. «Руська брама», що розташовувалася між західним і північно-західним бастіоном. Крім того,
 
д 1 іотаиною орамою
 
17
 
по-іншому був вирішений вхід у замок — пробито отвір у другому ярусі надбрамної вежі, до якого вів міст на одній опорі, що і зараз слугує вхідним. Приміщення мечеті використовувалося як склад для провіанту.
Під час російсько-турецької війни 1828—1829 рр. у Хотині перебува-ли підрозділи 6-го корпусу Другої російської армії. У 1830—1832 рр. для релігійних потреб військового гарнізону постала церква св. Олексан-дра Невського, зведена за проектом архітектора А. Штауберга в нео-класичному стилі, характерному для архітектури православних культових споруд I пол. XIX ст. У 1994 році їі відбудували, освятили. Зараз це — діючий храм УПЦ Чернівецько-Буковинської єпархії.
Після поразки Росії у Кримській війні (1856 Р.) статус Хотинської фортеці як воєнного об'єкта був скасований, вона передається у цивіль-не відомство. За розпорядженням Командира 5 Армійського корпусу, фортечні будівлі призначалися для Штабу та лазарету Модлінського піхотного полку, розквартированого у Хотині. Однак довгий час будівлі споруди не використовувалися у повному обсязі через непридатність. Вже тоді більшість кам'яниць були у напівзруйнованому стані. Перемо-вини між Хотинською Міською Думою та Бессарабським генерал-губернатором М. А. Фонтон-де-Веррайоном, хто і за чий кошт буде їх ремонтувати, затягнулися на роки і не дали результатів.
18
 
 
 
Підвали мечеті валіде-султан (XVIII ст.)
19
 
 
 
Цитадель, а разом з нею і Нова фортеця поступово прийшли у зане-пад. Руйнація поглибилася бойовими діями двох світових воєн. Зокрема, на початку липня 1941 р. був підірваний мінарет, від якого залишився ли-ше цоколь зі сходами.
У 1963 році Хотинську фортецю було взято на державний облік як пам'ятку національного значення. 3 цього часу почалися науково-рес-тавраційні роботи комплексу споруд фортеці. У 2000 році Постановою Кабінету Міністрів України № 1539 створено Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця». Завдяки державній підтримці у Заповіднику проведено значний обсяг ремонтно-рестав-раційних робіт, які тривають і нині.
Велична Хотинська фортеця приваблює своєю збереженістю та ав-тентичністю численних відвідувачів з різних країн. Вона послужила знімальним майданчиком популярних художніх фільмів «Гадюка», «За-хар Беркут», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Три мушкете-ри», «Стріли Робін Гуда», «Русалонька», «Ясса», «Тарас Бульба» тощо, а також стала місцем проведення щорічного міжнародного фести-валю історичної реконструкції середньовіччя «Битва націй».
У серпні 2007 року Хотинська фортеця стала одним з переможців Всеукраїнської акції «7 чудес України».
.
 
Південна в'їзна башта
Час спорудження — початок XVIII ст. 3 внутрішнього боку прямо-кутна башта (7,73x10,35 м) відокремлена від подвір'я 7-метровим ро-вом, із зовнішнього боку ширина рову — 24 м. Висота від основи башти до низу зубців — 20 метрів. Товщина стін нижнього ярусу 3—4 м. Пе-рекрита чотирисхилим шатровим дахом з ґонтовим покриттям. Вхід по-чатково розміщувався у боковій східній стіні нижнього ярусу, тоді як у західній, південній та східній стінах верхнього ярусу було зроблено по два арочних клинчастих віконця. У XIX ст. у другому ярусі башти були влаштовані арочні прорізи в'їзду до Цитаделі через дерев'яний міст.
Південно-західна (Ковальська) башта
Час спорудження — початок XVIII ст. Кругла двоярусна башта відновлена з більш товстими стінами на місці попередньої вежі 60—70 рр. XV ст., від якої залишилася невелика частина західної стіни з цегляним орнаментом. Висота з боку подвір'я — 14,25 м, із зовнішнього боку — 28,5 м, діаметр — 14 м. Завершується зубцями-мерлонами товщиною в 1,6 м (відстань між ними ззовні — 1,2 м, всередині — 0,4—0,9 м), перек-рита шатровим дерев'яним дахом з ґонтовим покриттям. У невеликому приміщенні на нижньому ярусі висотою 9 м, утвореному напівсферичним склепінням і потужними двометровими стінами, розміщувалась кузня.
21
Внгляд з північного боку
внутрішнього двору замку на церкву
і Південно-західну (Ковальську)
вежу (праворуч)
 
-'•
Західна (Комендантська) башта
Час спорудження — 60—70 рр. XV ст. Овальна в плані вежа діамет-ром 5 м з товщиною стін близько 2 м з території фортечного подвір'я поєднується з Комендантським палацом. До рівня обходів зведена у вигляді кам'яного моноліту, прорізаного кілеподібними бійницями для артилерійського бою. Аише у верхній частині — овальне приміщення бойового ярусу, до якого можна потрапити по кам'яних сходах з бойово-го майданчика західної стіни. Висота вежі з боку подвір'я — 17 м, зовнішня висота від основи скелі — 62,5 м. Завершується мерлонами і конусоподібним дахом з ґонтовим покриттям. Постраждала наприкінці XVII ст., тоді були втрачені фрагменти орнаментального декору з черво-ноі цегли, відновлені на початку XVIII ст.
 
Західна (Комендантська) вежа
 
 
.
 
Східна башта
Час спорудження — 60—70 рр. XV ст. Прямокутна вежа (6x6 м) від основи до рівня обходів становить цільний моноліт, завершена зубцями, накрита чотирисхилим шатровим дахом з ґонтовим покриттям. Висота ззовні — 55,5 м, висота з боку подвір'я — 17,5 м. Бойовий ярус влашто-ваний на рівні сходової клітки східної стіни, з нього можна потрапити на перекриття при основі зубців-мерлонів. У трьох стінах (крім західної) зроблені бійниці для артилерійського бою.
Північна башта
Час спорудження — 60—70 рр. XV ст. Зведена на місці або на основі більш ранньої (можливо, ще давньоруського часу) окремої вежі-донжо-на або башти, вписаної в систему мурів. Прямокутна (18x19 м), чотири-ярусна вежа висотою ззовні близько 68 м, з боку подвір'я — 15,75 м. Спочатку башта була триярусна, а в XIX ст. з'явився проміжний 4-й ярус. Вхід, піднятий щодо рівня двору, розміщений у південній стіні. Крім нього існував ще один вантажний проріз, через який подавалась зброя та інші габаритні вантажі: в середині XVIII ст. башта виконувала роль ще й складського приміщення. Нижня частина до рівня підлоги I ярусу являє собою цільний моноліт, внутрішній простір верхньої части-ни розділений надвоє: у більшому приміщенні влаштовані три бойових яруси з дерев'яним перекриттям по балках і шахтою для підйому ван-тажів, у меншому (вздовж стіни двору) містяться переходи, кам'яні схо-ди. Бійниці першого і третього ярусів використовувалися для гарматного бою, другого — для рушничного. Вежа завершена зубцями-мерлонами, які огороджували у давнину бойовий майданчик. 3 третього ярусу зроб-лені проходи на оборонні мури.
*
V
23
*
 
 
 
•'.
 
 
Приміщення казарм
 
У 60—70-х рр. XV ст. одночасно із зведенням оборонних стін цита-делі було споруджено двоповерховий житловий корпус, від якого зберег-лися північне приміщення на першому поверсі об'єму церкви та фрагмен-ти північної частини західного фасаду об'єму казарм. Приміщення часто перебудовувалось: значні зміни, особливо внутрішнє перепланування, відбулися у XVIII та XIX ст., при пристосуванні будівлі під арти-лерійський цейхгауз. Сучасні розміри — 29x15 м при товщині східної стіни в 4 м, а західної — 1,5 м. Пам'ятка становить рідкісний тип війсь-ково-цивільної архітектури, виконувавши одночасно роль оборонної спо-руди та житлового приміщення у XV—XVIII ст.
 
24
 
 
-'•
Замкова криниця
Час спорудження — не пізніше XV ст. Майже кругла шахта криниці глибиною близько 50 м оформлена квадратною (7x7 м) ротондою з шат-ровим ґонтовим дахом і увінчана шпилем. У 1994 р. шахта вичищена від сміття, тоді ж над криницею відтворена ротонда відповідно до креслень середини XVIII ст. Турецький чиновник, який в той час служив секре-тарем Хотинського арсеналу і залишив нам свої записки, таким чином згадує про цей колодязь: «Посередині... старої фортеці знаходиться джерело, викопане в скелі; його глибина 300 сажнів, і воно живиться во-дою з Дністра. Там є талісман, що охороняє фортецю, тому в ній не мо-жуть жити ані скорпіони, ані змії, ані плазуни, навіть кури та голуби. Останніх треба привозити ззовні, а якщо потримати декілька днів всере-дині, вони дохнуть. Так само гинуть і випадково завезені у фортецю ра-зом з сіном змії, тільки-но торкнуться до землі».
Замкова криниця взимку
25
 
>
Замкова церква
Час спорудження — остання чверть XV ст., одночасно або одразу після зведення східного оборонного муру, в товщу якого входить апсида церкві з віконцем-бійницею. Власне церква була облаштована на друго-му поверсі споруди, нижня частина якої примикає до казарми, складаю-чи з нею єдиний об'єм. Паперть-притвор постала пізніше, під час правління Петра Рареша (1527—1538, 1541—1546 рр.). Турецький мандрівник Евлія Челебі в сер. XVII ст. згадує про неї як про великий, надзвичайно укріплений монастир, подібний до фортеці, називаючи його Штефанівським. Можливо, каплиця відразу передбачалася як княжа, в 1493 р. церкві у фортеці Хотин Штефаном III було подаровано Тет-раєвангеліє.
Прямокутний (16x8 м) однонавовий, безстовповий одноапсидний храм поєднує в собі романський і готичний стилі. У результаті архітек-турного вивчення в існуванні замкової каплиці виділяються три основні будівельні періоди: XV століття, коли зводиться основне приміщення, що примикає до східного оборонного муру, а західна стіна з порталом виступає фронтальною; XVI століття, коли добудовується аркада-притвор; XVII—XVIII ст., коли каплицю було переобладнано в мечеть під час перебування у фортеці турецького гарнізону. Під час ремонтно-реставраційних робіт у 80-х рр. XX ст. при розбиранні стін мечеті, вбу-дованих в основний об'єм церкви, була виявлена невелика дерев'яна домовина з рештками дитини до п'яти років. Крім іншого, у домовині містилася плащаниця з італійської тканини кінця XVI — поч. XVII ст. з кириличним написом, який повідомляв, що раба Божа Єлизавета Ло-зинська, дочка стольника Василя Лозинського, померла 1 липня 1612 р. Дівчинка була онучкою тодішнього пиркелаба (коменданта) фортеці Георгія Ізлозяну, донька якого Єлизавета стала дружиною молдавського господаря Єремія Могили. Єлизавета Лозинська була названа, очевид-но, на честь своєї знаної тітки, померла з невідомих нам причин ще у дитячому віці та удостоїлась бути похованою в замковій каплиці.
26
 
 
Замкова церква
27
 
 
 
Вже з 1809 р. замкова церква як Олександрівська фігурує у форму-I лярах, що зберігаються в архіві Кишинівської Духовної Консисторії, де про неї сказано як про кам'яну, перероблену з турецької мечеті, з ризни-I цею, «начинням і книгами задовільну». У «Клірових відомостях» за 1811 р. вона ж згадується як «Хотинської фортеці церква Олександра Невського кам'яна, перероблена з турецької мечеті», священиком в якій служив о. Костянтин Маньківський. Після збільшення кількості I російського військового гарнізону ця невелика каплиця перестала задо-вольняти його релігійні потреби. У 1830—1832 рр. за межами старої фортеці була збудована нова церква Олександра Невського, а замкова церква і корпус казарми почали використовуватися як військово-госпо-дарські приміщення. Після 1856 р. будівля, як і всі інші, приходить у за-непад. Реставраційні роботи почалися лише в 1986 р. і тривають досі, а храм освячений на честь Св. Рівноапостольних Константина і Єлени і належить релігійній громаді Української православної церкви.
 
Княжий палац (Палац коменданта, старости, пиркелаба)
Час спорудження — 60—70 рр. XV ст. Зведений приблизно на місці (точніше, над місцем) рову, що обмежував фортецю із півдня у давньо-руський час. Прямокутна будівля (17x10,5 м) висотою 14,25 м примикає до західної стіни цитаделі біля Комендантської башти. У XVIII ст. тур-ки зробили до неї добудову з півдня (12x8 м) висотою 10,25 м, яка за-раз оформлена у вигляді відкритої веранди. Палац, зведений з біло-кам'яних блоків і цегли на кам'яних фундаментах, всередині розділений на дві частини: більшу східну (житлову) і меншу західну (господарську), яка має окремий вхід з півночі. Склепінчасті приміщення підвалів мають два самостійні входи через прибудову на південному фасаді. Яскравою особливістю зовнішнього вигляду будинку є горизонтальна шахова клад-ка стін, в якій білокам'яні блоки чергуються з червоною і частково тем-но-вишневою цеглою, що надає споруді урочистої піднесеності. Харак-терною особливістю палацу є також застосування профільованих різьб-лених білокам'яних блоків, з яких були виконані портали та обрамування
 
 
 
 
 
28
Церква св. Олександра Невського (1830-1832 РР.)
віконних прорізів. Ці автентичні елементи, як і дах, горищне перекриття, втрачені у XIX—XX ст. В ході ремонтно-реставраційних робіт, які ве-дуться з 1991 р., в споруді відновлено південний, східний та північний фасади, перекриття даху і сам дах, підлоги, відреставровані білокам'яні профільовані віконні та дверні обрамлення.
 
29
.
■■
Оілам С&&тииеьіг&т& ^амиу,
Основні етапи розширення замку
ХІІІ-ХІУ ст.
XV ст.
XVIII ст.
М 1:1000
 
1.   Південна (В'їзна) башта
2.   Південно-західна башта
3.   Західна (Комендантська) башта
4.  Північна башта
5.   Східна вежа
6.  Комендантський палац
7.   Казарма
8.  Замкова церква
9.  Оборонні мури замку 10. Замкова криниця
А. Барбакан В. Двір воїнів Г. Княжий двір
   
30

 
     
ОКгаи Сії&ішіпеьіг&ї фарпгеіуі
М 1 :5000
1.
2. 3. 4. 5.
Південна (В'їзна) башта Південно-західна башта Західна (Комендантська) башта Північна башта Східна башта
12. 13. 14. 15. 16.
6. 7. 8. 9.
Комендантський палац Казарма Замкова церква Оборонні мури замку
17. 18-24 25.
10. 11.
Замкова криниця
Міст біля Південної башти
26
Константинопольська (Бендерська) брама Башта над потоком (руїни) Тимішоарська (Ясська) брама Руська брама (руїни) Водяна (Подільська) брама Потайна (Кам'янецька) брама ■23. Бастіони
Церква св. Олександра Невського Гарнізонні майстерні (бар) Мечеть з мінаретом (руїни)          ________
31
 
Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця»
Юлія МИСЬКО Єлизавета БУЙНОВСЬКА
ХОТИНСЬКА ФОРТЕЦЯ ХІП-ХІХ СТ. історія та основні об'екти
Відповідальний за випускЛ. П. Михайлина
Фото В. Сандуляк, Ю. Мисько Комп'ютерна верстка та дизайн /. П. Медведовської
Підписано до друку 23.08.2011 р. Формат 64x75/8.
Гарнітура АсасІетуС. Друк офсет. Ум.-друк. арк. 4 . Обл.-вид. арк. 8,43.
Наклад 2000 прим.
Замовлення №