Сергій Комарницький Олександр Комарницький

Хотинська фортеця -одне із семи чудес України

Л И ТА В Р И
Чернівці - Київ 2012
ББК 63.3 (4Укр-4Чен) К63
Комарницький С. I., Комарницький О. С. Хотинська фортеця - одне із семи чудес України. - Чернівці, Золоті литаври, 2011,92 с.
 
Комарницький С. I., Комарницький О. С. Хотинська фортеця - одне із семи чудес України. - Чернівці, Золоті литаври, 2011, 92с.
К 63             Старовина залишила нам у спадок чимало історико-архітектурних
пам'яток - могутніх замків, адміністративних будівель, побудованих золотими руками народних зодчих.
У пропонованій книзі й ведеться розповідь про один із таких замків -Хотинську фортецю, яка при незалежній Україні одержала статус заповідника, стала однією з семи чудес України.
Розповідь супроводжується 53 ілюстраціями, які зберігаються в Чернівецькому, Кам'янець-Подільському та інших музеях, а також у колекції автора.
Книга адресована викладачам, студентам, учителям, туристам, усім, хто цікавиться нашим минулим.
Резюме на російській, англійській, польській та румунській мовах.
КВИ 966-7577-64-3                                ББК 63.3 (4Укр-4Чен)
 
"Хотинщина.Сторінки історії.Визначні постаті."

Проект Центральної бібліотеки Хотинської районної централізованої бібліотечної системи

І5ВК 966-7577-64-3
© Комарницький С, 2011 © Комарницький О., 2011 © «Золоті литаври», 2011
 
 
КОМАРНИЦЬКИЙ СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ
Народився у Хотині, неподалік славнозвісної фортеці, де пройшло його дитинство. Після закінчення історичного факультету Чернівецького націо-нального університету ім. Ю. Федьковича працював вчителем.
3 1961 по 1970 рр. - старший науковий працівник Чернівецького краєзнав-чого музею. У1971 р. захистив дисертацію в Інституті історїї НАН України. Згодом працював науковим співробітником Чернівецького філіалу Інституту історїї НАН України, доцентом кафедри суспільних наук медичної академїї. 3 2000 по 2002 рр. займав посаду професора Чернівецького економіко-правничого інституту
Активно займається науковою роботою, буковинознавець, автор 12 книг, 4-хмонографій, більшяк 500 статей в періодичній пресі. Серед нихтакї. "Радянська Буковина в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.", К., На-укова думка, 1979; "Хотинська епопея (3 історїї Хотинської війни 1621 р.), Чернівці, Золоті литаври, 2000 р.;"Поклик землі рідної", Чернівці, Золотіли-таври, 2002 р.; "Вони наближали перемогу. (Буковина та буковинці в роки ВеликоїВітчизняноївійни 1941-1945рр.)", Чернівці, Місто, 2005р.;у співав-торстві - "Козацький полководець", Чернівці-Київ, Золоті литаври, 2005р.
За останню книгу Міжнародною громадською організацією "Козацтво Запорозьке" нагороджений орденом "Козацької слави" III ступеня, орденом "Байда Вишневецький" та медаллю "Петро Сагайдачний".
3
 
КОМАРНИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРПЙОВИЧ
Народився у Чернівцях 17 травня 1972 р. Після закінчення школи, набув спеціальності наладчика радіоапаратури. 1990 - 1992 рр. служба у Збройних Силах Московського округу в штабі військово-транспортної авіацїї м. Москви.
Після армїї займається підприємницькою діяльністю. Згодом очолює то-вариство «Платан - 96». Кохається історією. Співавтор книги «Цитадель на Дністрі». (3 історїїХотина, Хотинської фортеці). - Чернівці. Золоті ли-таври. - 2006.
Економіст, дизайнер. Один із упорядників журналу "йотш йе$іщ" за 2009 р., №9, вересень. Автор проекту домашнього інтер'єру студїї "Класик Дизайн". Його кредо: "Ми не знаємо слова "неможливо", ми сповідуємо прин-цип "можемо всеі".
 
4
 
Від авторів
Хотин - місто (до 1856 року - фортеця) районного підпорядку-вання, центр Хотинського району в Чернівецькій області України. Розташований на правому березі Дністра. До найближчої залізничної станції Кам'янець-Подільський - 20 км, до обласного центру Чернів-ці - 66 км. Населення 15 тис. чоловік.
Автотраса Чернівці-Хотин проходить через Новоселицький і весь Хотинський райони. Хотин має автобусне сполучення з Києвом, багатьма містами Тернопільської, Хмельницької, Івано-Франківської областями. Площа района - 717 квадратних кілометрів, населення більше 80 тис. чоловік. Хотинщина межує на півдні з Новоселиць-ким, на сході - Кельменецьким, на заході - Заставнівським районами Чернівецької області, а на півночі, по Дністру, - з Тернопільською і Хмельницькою областями.
Хотинщина багата на пам'ятники історії, культури, оспівана в піснях і легендах.
Хотинська цитадель включена до семи чудес України. Завдяки цьому Хотинщина одна з головних туристичних центрів Буковини.
На території сучасного міста виявлено археологічні пам'ятки різ-них епох. У східній частині міста в урочищі Грабарня була розташована пізньопалеолітична стоянка. На місці фортеці - поселення трипіль-ської культури (III тисячоліття до н. е.) та ранньозалізного віку (I тися-чоліття до н. е.). В східній частині міста проходить Троянів вал (I століт-тя н. е.). В урочищі Стінка біля Дністра виявлено слов'янське поселення VI-VII ст., а в урочищі Котелеве - слов'янське поселення ^ІІІ-ХШ ст.
Отже ймовірно, що Хотин виріс саме із слов'янських поселень.
5
 
Хотинська фортеця
Казацких поль заднестрской тать Разбит, прогнан, как прах, развеян, Не смеет больше уж топтать, С пшеницей где покой насеян. М. Ломоносов. "Ода на победу над турками и татарами и на взятие Хотина 1739 года"
Древнє місто Хотин... Його минуле - це сторінки героїчної іс-торії українського народу, сторінки його боротьби з іноземними загарбниками за соціальне і національне визволення, боротьби за незалежність. I не дивно, що з давніх давен через місто проходили магістральні шляхи історії.
«Град на Днестре реце Хотень», як говориться у Воскресенсько-му літописі у «Списку руських міст дальніх і ближніх», неодноразо-во ставав ареною запеклих битв. Він стояв на стику кордонів кількох держав і мав велике стратегічне й адміністративне значення.
Ось чому, тут багато років палахкотіли пожежі, руйнувалася, а потім знов відбудовувалася фортеця.
Дороги починаються з центру міста. Наче відштовхнувшись від великого квадрата міської площі, вони розтікаються у різні боки - широкі, асфальтовані. I вузькі, встелені дрібною річко-вою галькою, або ж вимощені тесаним каменем, до блиску відполірованим сивим часом історії. Широкі біжать у бік Чернів-ців і через Дністер на Хмельниччину, вузькі ж, мовби грайливі гір-
6
ські струмочки, звиваються у лабіринті старих і нових будівель, оманливо переплітаються, а потім виводять мандрівника до ріки, де на стрімкому березі велично височить німий свідок ратних подвигів багатьох поколінь - славнозвісна Хотинська фортеця.
Тиша навколо і спокій. I дивним здається, що колись біля цих ма-сивних, мовчазно похмурих стін зі скрежетом і дзвоном схрещували-ся шаблі, ламалися списи, і оскаженіло носилися коні, гублячи на полі битви вершників...
Археологи дбайливо виймають із схованок землі фрагменти ка-менеметальних машин, наконечники стріл, уламки списів, кольчуги, величезні кам'яні ядра, турецькі люльки, польські монети... Руки до-слідників ніжно торкаються стін гротів, які чорними отворами зяють у кам'яному громадді. Міліметр заміліметром зчищається штукатур-ка, видаляються більш пізні нашарування, і раптом відкриваються перед тобою сторінки літопису далеких часів - символічні накреслен-ня, нехитрі малюнки й знаки, зроблені, можливо, у хвилини коротко-часного затишшя. 3 хвилюванням вдивляєшся в них і бачиш перед собою простого воїна-слов'янина з дужою рукою та мужнім серцем.
Час не скупиться на загадки. Та він не в силах забрати з собою весь арсенал ключів до розгадок великих таємниць. Тут, на правому березі Дністра, на глибині дев'яти метрів археологи виявили залишки фун-
На березі Дністра на скелястому мисі височить замок ХІІІ-ХУІ ст. Цю кам'яну цитаЬепь почали буЬувати за наказом князяДанитю Талицького
1
даменту фортеці, спорудженої з каменю й колод ще за часів Галицько-Волинського князівства приблизно в 40-50-х роках XIII століття. I до-питливий розум учених, які провели величезну дослідницьку роботу, воскрешає на папері початковий вигляд цього найстародавнішого бастіону землі слов'янської. Займала фортеця тоді площу близько двох гектарів і була розрахована на тривалу оборону в одному з найжваві-ших місць торговельної й воєнної переправи через Дністер.
Молдавський і румунський письменник, історик Б. П. Хашдеу у сво'їх творах зазначає: «На'ївна народна легенда говорить, що Хотин-ська фортеця вперше була збудована ще при житті Ісуса Христа».
Енциклопедичний словник Брокгауза-Ефрона на сторінці 588 по-відомляє, що заснування міста Хотина приписується вождю даків -Котизону, від імені якого і названо було місто. А спорудження Хотин-сько'ї фортеці відноситься до часу панування тут генуезців, які мали на березі Дністра торгові бази й контори.
У записках Одеського товариства історії і старовини зазначаєть-ся «Фортеця Хотин на Дністрі була побудована на початку першого століття нашої ери Котизоном, котрий загинув у битві з римлянами, якими керував Лентул. Ця фортеця названа римлянами Котизоном, а ми 'ї'ї називаємо Хотин».
На думку інших назва Хотин, - як зазначає краєзнавець Яків Гай-сенюк, - походить від молдавського слова готул, що означає - злодій, розбійник і що місто засноване розбійниками, тому називається Го-тін. Треті походження слова Хотин брали від грецького слова хоті, що у перекладі на українську мову означає Хотин - жінчин (дружинин) -подібні до того, як місто Царицин походить від слова цариця. Вони (треті) пояснювали, що його заснувала грецька царівна. Молдовани ж, - що Хотин заснували готи, і спочатку місто називали Готін, і лише пізніше стали говорити Хотин. Здавалося б, усі мають рацію, але точ-ного пояснення немає, бо відсутні архівні дані. Говорячи про Хотин-ську фортецю історик, господар Молдавії Димитрій Кантимір писав: «Молдавська фортеця Хотин була сильним опорним пунктом проти польської фортеці Кам'янець-Подільський. Молдавський господар Петро Рареш (1527 - 1538, 1540 - 1546) говорив: «або ти, Кам'янець, проковтнеш наш Хотин, або Хотин проковтне тебе».
Турецький міністр Ремі Ахмед-ефенді у своєму описі подорожі Молдавією в 1763 році писав про Хотин: Хотинська фортеця, яка роз-
8
ташована на Дністрі, за місцевими переказами, безперервно існує з часів нової ери. Фортечні укріплення можна порівняти з укріплення-ми Кчітііі-пузагу біля Константинополя. Хотин, перебуваючи під вла-дою молдавських господарів, служив оплотом Молдавії з боку Поль-щі. В 1617 році місто потрапило у руки поляків через зраду негідного Гаспара Воєводи, а потім, у 1621 році повернуте. Після знаменитої Хо-тинської війни Хотин знову у руках поляків, але через рік повернутий і сильно укріплений.
У Хотині збереглися руїни ще однієї найдавнішої кам'яної фортеці. Але знаходяться вони не на поверхні, а в землі. їх розкопала у 1961 році наукова експедиція Чернівецького краєзнавчого музею. В експедиції взяли участь знавці оборонної архітектури з Києва на чолі з профе-сором Г. Н. Логвином, археологи з Кишинева, студенти Чернівецько-го університету під керівництвом відомого археолога Б. О. Тимощука, краєзнавці з Чернівців.
Протягом чотирьох літніх сезонів дослідники розкопували старо-давні руїни, збирали речі, ретельно вивчали культурні нашарування, і поступово вимальовувалась початкова історія Хотина, історія, яка не засвідчена писемними джерелами. Археологічні розкопки засвідчили, що тут жили люди ще в мідному віці - близько п'яти тисяч років тому Селилися на мисі й у ранньозалізну епоху (I тисячоліття до н. е.).
Хотинський замок XIII ст. Реконструкція проф. Г. Н. Логвина
9
 

Експлікація

1.  В'їзна вежа

2.  Південно-західна вежа

3. Комендантьська вежа

4.Північна вежа

5.  Східна вежа

6. Комендантський палац

7.   Казарма

8.  Церква

9.  Оборонні стіни фортеці

10  Криниця

Хотинський замок XIII ст. Реконструкція Г. Зіміної
10
Саме тут почав свій розвиток і Хотин. Спочатку це була невели-ка, збудована східними слов'янами, дерев'яна фортеця, її незначні рештки виявлені під час розкопок. На жаль, встановити час побудови дерев'яної фортеці, а отже, і Хотина, не вдалося, бо у зв'язку з будів-ництвом кам'яного замку найдавніші культурні нашарування були зруйновані. Поряд з дерев'яною фортецею й одночасно з нею існува-ло неукріплене селище. На його території розкопані напівземлянкові житла з печами-кам'янками, які датуються ІХ-Х ст., а на глибині 1,2 -1,4 метра виявлено культурний шар VII-VIII ст. Ці матеріали свідчать про існування Хотина як слов'янського поселення вже у VIII ст. 3 того часу життя на його території не припинялось.
У старих відомостях про Бессарабію, зокрема про місто Хотин по-відомляється: «Повітове місто Хотин складає північну частину Бесса-рабського краю. Воно знаходиться на 480 23' північної широти і 440 10' східної довготи. Саме місто розташоване на правому підвищеному і об-ривистому березі Дністра. Складається з чотирьох частин: власне міста (біля фортеці) і Кацапської Магали, Магали Руської з солдатською Сло-бідкою, Румні і невеликого хутора «Кам'яний Яр».
В Х-ХІ ст. Хотин входив до складу Київської Русі. У розвитку древнього Хотина велику роль відіграла торгівля. Його укріплення охороняли велику переправу на Дністрі та стримували грабіжниць-кі набіги завойовників. У XII- XIII ст., коли Хотин входив до складу Галицько-Волинської держави, його розвиток був тісно пов'язаний з торговим шляхом, що проходив по Дністру. Про це свідчить скарб монет ХІІ-ХПІ ст., знайдений тут у 1889 році, який одразу ж потра-пив до найбільшого монетного зібрання Російської імперії - Ерміта-жу у Санкт-Петербурзі. В ньому більше тисячі монет, які походять із Верхньої та Нижньої Саксонії, Тюрінгії, Чехії, Угорщини та інших західноєвропейських країн. На думку дослідників саме з цих терито-рій монети потрапили до Подністров'я, найвірогідніше через землі Семиграддя.
У 1971 році учнями восьмирічної школи с. Малинці Хотинського району була знайдена срібна монета з Македонії. Вона була викарбува-на в той час, коли македонським царем був Філіп II (359-335 р. до н. е.) -батько славнозвісного Олександра Македонського. Очевидно, її завез-ли сюди купці з античних міст, які вели жваву торгівлю з місцевим населенням, про що згадує грецький історик Геродот.
11
У 2004 році в Хотині, що по вул. Шинкаренка при ремонті дороги знайдено могильний скарб турецьких монет ХУП-ХУШ ст. Авторам вдалося придбати частину цього скарбу у жителя м. Хотина Михайла Одинця.
У XIII ст., за наказом князя Данила Галицького, у Хотині замість дерев'яної побудували кам'яну фортецю, яка на своєму віку нео-дноразово реконструйовувалась і розширювалась, руйнувалась за-войовниками і знову відбудовувалась.
Наприкінці XIV ст. Хотин увійшов до складу Молдавської дер-жави. Побоюючись, з одного боку - Польщі і з другого - Туреччини, воєвода Молдавії Стефан III Великий, який правив з 1457 по 1504 рік, значно розширив кордони фортеці. Руками кріпаків було зведено мур завтовшки 5 і висотою 40 метрів. Оскільки на озброєнні в армії з'явилася артилерія, у фортеці копаються глибокі підвали, спеціальні підземні приміщення для воїнів. Усе подвір'я фортеці вимощується кам'яними плитами. При розкопках внутрішнього подвір'я археологи виявили керамічний водопровід, що простягався майже на кілометр
Скарб (монети, каблучки) XVII ст., знайдений в с. Перебиківці Хотинського району. Фото. Чернівецький краєзнавчий музей
12
убік від ріки. Це свідчить про високу культуру місцевих будівельників, про те, яке ве-лике воєнне значення приді-ляв фортеці Стефан Великий. Фрагменти водопроводу, ка-налізаційних труб експону-ються в Хотинському музеї.
Хотин був прикордонним містом Молдавії, мав досить міцні укріплення. У Хотин-ській фортеці - резиденції молдавських господарів упро-довж ХУ-ХУІ ст., було напи-сано багато феодальних гра-мот, розпоряджень, звернень. Майже в усіх грамотах-листах поруч з іншими пиркалаба-ми1 найбільших міст Молдавії є підпис коменданта фортеці Хотина. Про це свідчить збір-ник документів Стефана Ве-ликого - том II за 1913 рік за редакцією Іоана Богдана. Так, у 1470 році під документами підписувався староста Хоти-на Влайкул, у 1493 році - Му-шата, з лютого 1494 по 1497 рік пиркалаб Теодор, з 1498 по 1501 рік- два старости (на території фортеці і Хоти-на) - Теодор і Негрила. В ін-шому документі від 9 жовтня 1467р., в день святого Фран-цішека, поміщено лист, напи-
На фото турецькі монети: (зверху) два
піастри 1203 (наше піточисжння це 1789 +
броків правпіння Селіма III. Навкотю - ту-
рецькі розмінні монети 1 пара (8 шт.). Одна
з них 1048 (1623 р.) при правпінні Мурата IV
сини Ахмеда 14 останні -1187 (1773) періоду
правпіння Мустафа III
1 Пиркалаб - комендант фортеці, староста цинуту чи міста. Призначався тільки з числа бояр
13
саний у таборі під Хотином, у якому повідомляється, що Стефан Ве-ликий провів збори представників Московії, Польщі, Молдавії із за-кликом до об'єднання у боротьбі проти турків. На цих же зборах було прийняте загальне рішення про скликання других зборів під Хотином у першу неділю після святого Георгія, де будуть вирішені решта питань. Сюди ж прибуде польський гетьман Ян Рутвинський.
Історія Буковини пов'язана з багатовіковою героїчною боротьбою народних мас за своє соціальне й національне визволення. У цій бо-ротьбі народ часто висував із свого середовища чудових керівників-ватажків, які здобували славу народних героїв. Одним із таких геро-їв став Муха, який очолив селянське повстання 1490-1492 рр. проти польської влади. Успіхи в боротьбі проти феодалів підбадьорювали селян. Повстання швидко ширилося й охопило район Чернівців, Хо-тина, Кам'янця-Подільського, Снятина, Коломиї, Галича, Рогатина та інші райони Буковини, Галичини, Поділля.
Польський король Казимир IV Ягелончик найняв для приду-шення повстання прусські війська. Влітку 1490 року біля Рогатина основні сили повстанців були розбиті королівськими військами. Не-великий загін повсталих на чолі з Мухою відступив на Покуття в ра-йон Коломиї, Снятина, а потім до Північної Буковини.
Навесні 1491 рокув буковинськихлісахформуютьсяповстанські загони на чолі із сподвижником Мухи - Андрієм Борулею. Знищу-ючи ненависних визискувачів, озброєні селяни вирушили на терито-рію Галичини. Біля Коломиї загін Андрія Борулі зазнав поразки, сам керівник повстання потрапив до рук ворогів. «Одного разу, - свід-чить очевидець, - був він (Андрій Боруля. - автори) в одному селі біля Коломиї. Тут напали на нього люди пана Михайла Бучацького і захопили його із шістьма повстанцями. Його відвезли в Хотин до на-чальника міста на ім'я Невде, який відрубав йому голову, а всіх його прихильників наказав скинути живими зі стін Хотинського замку».
Про антифеодальний рух на околицях Хотина свідчать також події, що відбувались в середині XVI століття. У 1563 році феодали намагалися запровадити нову данину - по золотому з двору. Реміс-ники Хотина і селяни навколишніх сіл, озброївшись косами і ціпами, повстали. Вони оточили біля міста молдавського господаря Геракліда Деспота і вимагали зменшити податки. Повстанські загони громили маєтки бояр, нападали на урядові війська.
14
Тлиняні водопровідні труби з Хотинської фортеці. Музей Хотина
Каналізаційні труби з Хотинської фортеці. Музей Хотина
15
Під час воєнних дій між польськими й молдавськими військами (1538) замок був дуже пошкоджений. Вибухом було зруйновано схід-ний корпус палацу (в'їзну браму) і частину східного муру Ще більших руйнувань зазнала південна частина замку
Повністю було знищено наріжну та південно-східну, надбрамну, південно-західну башти. В 1540-1544 роках замок перебудовувався і востаннє розширювався в південному напрямку. Було зведено нову надбрамну вежу, яку можна бачити і нині. Під час другого господа-рювання Петра Рареша хотинські укріплення були відбудовані.
У 1563 році з 5-тисячним загоном козаків і поляків на Хотинщині перебував і організатор першої козацької Січі, князь Дмитро Вишне-вецький. 500 запорізьких козаків начолі з князем зайняли Хотинську фортецю і почали переговори з молдавським господарем про спіль-ний виступ проти турків. Згодом Д. Вишневецький потрапляє до рук турків. 3 польських хронік відомо, що князя турки стратили у жовтні 1563 року, скинувши його з фортечної стіни на залізні гаки. Князь мучився три дні, проклинаючи султана і мусульманську віру Щоби припинити це, яничари розстріляли Вишневецького з луків. Цей іс-торичний факт ліг в основу знаменитої пісні про козака Байду
Повстання міської бітноти у м. Хотині 1563 року. Фоторепродукція
16
Видатні діячі, дипломати, відвідуючи Хотин у роки правлін-ня Йона-Воєводи Лютого (1572-1574) високо оцінювали цитадель на Дністрі. Так, Стирковський порівнював Хотин з Ліфляндським Кокенгаузеном; Вельтман - з англійським Конвейєм; Ресмі-Ахмед-Еффенді - із Руміличисаром поблизу Константинополя.
Вигідне розташування, розвиток ремесел і торгівлі сприяли роз-квіту культури та економіки міста. Про це свідчить прекрасне руко-писне Хотинське Євангеліє XV ст., що зберігається в Публічній біблі-отеці ім. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі.
Середньовічний Хотин розташовувався біля зручної й важливої переправи на Дністрі, на торговому шляху з Кам'янця-Подільського до Молдавії.
У Хотині відбувалися найбільші в Молдавському князівстві яр-марки, на які приїжджали купці з різних країн Східної та Західної Єв-ропи. Вони збували тут ремісничі вироби і купували худобу, продук-ти тваринництва, мед та інші сільськогосподарські товари. Секретар папського нунція в Польщі італієць А. Н. Граціані в XV ст. писав про Хотинський ярмарок: «Звідси, із Молдавії, вивозиться багато биків, м'ясом яких значною мірою харчується не лише населення Угорщини і Русі, а й поляки, німці, навіть Італія, головним чином, місто Вене-ЦІя». У другій половині XVI ст. від Хо- Хотинське Євангеліє XV ст.
Заставка тинського ярмарку у молдавську казну
надходила величезна сума грогдей - 10 тисяч золотих на рік.
Хотин був відомим містом у країнах Європи. Він був включений до списку
руських міст дальніх і ближніх, який був складений у кінці XIV ст. в Новгороді.
У 1593 році Хотин відвідав москов-ський посол у Ієрусалимі Трифон Коро-бейников і надав перший короткий опис кам'яної фортеці.
Турецький мандрівник Є. Челебі, який відвідав Хотин у 1657 році, писав, що він бачив там близько 50 крамниць. Крамарі торгували як місцевою, так і привізною продукцією.
Ш(ікукшшг>ш»іт'ш .іш'юіі л ^шштп'тунщьнішк ІСпі/лїнинтнііоН'сті, <иік*і
^<ТК«ММИММНДМІ|Н\'К .
дЛмігмшіИгЛ'Инж пм н п
іпі *"п ісі і шм ш. н^шіюмінг'Иг пааІлшшФГьшмкіН'пши
ТМ«. П«]і^Л#ГТ«ГТПММ'І"НЛ^**
17
Невдовзі Молдавія остаточно потрапила у васальну залежність до султанської Туреччини. Хотинська фортеця, що відігравала над-звичайну роль в обороні держави, надовго перейшла до рук турків. Турецькі феодали ще більше посилюють оборонну міць фортеці. Вони плекають надії перетворити її на опору для дальшого захоплен-ня українських земель.
3 появою далекобійної артилерії Хотинська фортеця, розташова-на нижче, ніж навколишні пагорби, втратила своє оборонне значен-ня. Тому на початку XVIII ст. (1711-1718 рр.) туркипоряд із кам'яною збудували руками хотинських каменотесів під керівництвом фран-цузьких інженерів нову фортецю із землі, дерева та каменю. Основною оборонною лінією нової фортеці був земляний вал із бастіонами, на яких стояли далекобійні гармати. За земляним валом, зовнішня сто-рона якого була укріплена кам'яним муром, проходив глибокий, му-рований каменем, рів. Його ширина 34 метри. Усього на стінах нової фортеці було встановлено до 200 далекобійних гармат. На території Хотинської фортеці розміщувався 20-тисячний, а під час військових дій - 60-тисячний гарнізон. Як зазначав археолог Б. О. Тимощук, при-легла до фортеці територія була очищена від дерев і будівель. Тут роз-міщувались фортифікаційні споруди у вигляді підземних коридорів, у яких лежали міни великої вибухової сили. Вони були призначені для зруйнування укріплень ворога і його живої сили під час облоги. Усі підступи до бастіонів і фортечних воріт були заміновані2.
В останні десятиліття 16 ст. у Молдавському князівстві розгор-нулася національно-визвольна боротьба проти турецького пануван-ня. У 1574 році її очолив господар Іван Вода Лютий, який закликав на допомогу запорізьких козаків на чолі з I. Свирговським. Молдавсько-козацьке військо здобуло ряд перемог і зайняло місто Бухарест, Тя-гині (Бендери) і Білгород. Проте внаслідок чвар у молдавському та-борі та через зраду коменданта Хотинської фортеці Ієремії Чарнавіча молдавсько-козацькі частини були розбиті в бою біля Кагульського
Очевидно, що засекречені мінні галереї, на які пізніше час від часу натрапляли люди, послужили приводом для легенди про підземний хід, який ніби проходить від Хотина аж до Кам'янець-Подільської фортеці. Думка про існування такого ходу малоймовір-на. Підземних ходів такої великої довжини - понад 20 кілометрів - в епоху середньо-віччя не будували. До того ж, у цьому не було ніякої потреби, аджеХотин і Кам'янець-Подільський тоді знаходились на територіїрізних держав
18
До східної вежі, або вежі смертників, припягапи стіни казарми, у гпибоких підземеллях якої копись була тюрма
19
озера у червні 1574 року. Військове співробітництво молдован із за-порізькими козаками у боротьбі проти турецьких загарбників три-вало і в наступні десятиліття. Найбільшого розмаху антиосманський рух набрав у 1577 р. під проводом козацького отамана Івана Підкови. Йому вдалося на деякий час навіть зайняти молдавський престол, од-нак його загони зазнали поразки від військ султана Мурада III.
У 1600 році боротьбу проти турецького панування очолив во-лоський господар Міхай Хоробрий (1593 - 1601 рр.), у війську якого було 7 тис. українських козаків. М. Хороброму вдалося навіть на ко-роткий строк об'єднати Волощину, Молдову і Трансільванію в єдине князівство.
Стіни Хотинської фортеці були свідками багатьох важливих по-дій, пов'язаних з історією українського народу. Вперше вона підда-лась турецькій облозі ще у 1476 році, коли нею безуспішно намага-лись оволодіти великі сили султана Мухамеда II. У XVI-XVII ст., коли українське й молдавське населення Молдавського князівства вело не-рівну боротьбу з турецькими поневолювачами, їм на допомогу часто приходили запорожці. У 1538 році Хотин із фортецею зазнали вели-ких руйнувань від нападу польських військ, але за часів Петра Рареша її відбудовано і значно розширено.
Пам'ятник гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному - герою Хотинської війни
20
Комендантський палац. Побудований у другій потювині XV ст. Під ним розташовані два великих підвапи, у яких зберігапись зброя і провіант
21
Видатний український історик, етнограф, археолог Д. I. Яворницький у своїй знаменитій праці тритомни-ку «Історія Запорозьких козаків» про Хотин і Хотинську фортецю згадує 15 разів. У першому томі своєї праці у розділі «Озброєння у Запорозьких козаків» Дмитро Яворницький, по-силаючись на «Літопис Самовидця»3, зазначає, що воюючи з турками, запо-рожці «не тільки на перших порах, але й в дальнійшому не раз здобували собі гармати у мусульман. Так, у 1572 році коронний гетьман Мелецький і вождь козацький Темрюк П'ятигорець, під час війни з турками і волохами «до-
Запорізькі корогви. 3 колекцїіЕрмітажу
Загальний вигпяЬ Хотинськоїфортеці. Сучаснефото
3Летопись Самовидца. Киев, 1878. - с. 214, 283, 295, 334
22
стали» у них, поблизу фортеці Хотина, декілька прапорів і гармат. При Стефані Баторії, короля польського, козаки «воюя турковг, армат и военньіх припасовг сами себе добульі».
Хотин і Хотинська фортеця на той час відігравала важливу роль майже в усіх історичних подіях, війнах, сутичках, дипломатичних відно-синах. Так, Дмитро Яворницький у другому томі своєї праці описує як козацький гетьман Шах з 600 козаками привітав Івана Підкову на посаді волоського господаря, наказавши «бити перед ним у шкіряні бубни».
Козаки провели Підкову до Сорок, де чернь приймала його як свого господаря. Далі Підкова став роздавати найважливіші посади своїм сподвижникам: Шаху доручив весь волоський народ, Чапі -Маршальство, керівництво військами й управління двором, отамана козаків Копицького зробив хотинським пиркалабом.
У 1621 році біля стін фортеці розігрується знаменита Хотинська війна між турками й поляками, які володіли тоді величезною терито-рією українських земель. Першим наважується здійснити агресивні задуми султан Осман II.
Був початок серпня. Турецький султан Осман II підтягнув до Хо-тина більш як 250-тисячну армію, яка мала понад 300 гармат, вели-
Бій запорізьких козаків з турками під Хотиному 1621 р. Картина ОжксанЬра Климка. 1937р.
23
ку кількість верблюдів, мулів, коней, бойових слонів. Польща змогла протиставити туркам лише 35-тисячну армію на чолі з Яном Ходке-вичем. Перший бій - перша поразка поляків. Слізна депеша летить у далекий козацький табір Суху Діброву до Петра Сагайдачного. Поль-ща просить допомоги.
I от більш як 40-тисячне козацьке військо на чолі із Сагайдач-ним 2 вересня вступає в бій. Першими почали турки. Вони напали на козацький табір, бо знали: вирішальна роль у цій битві належатиме військам Сагайдачного. Отже, 'їх треба захопити зненацька.
3 ранку до вечора, а потім з невеликими перервами і в наступні дні точилися криваві бо'ї. Козаки вистояли. Багато трофеїв відбили вони у турків. Противник переважав силою, але запорожці добива-лися успіху мужністю, воєнною тактикою, хитрістю. Вони часто вда-вались до нічних вилазок у ворожий тил. Одного разу групу козаків водив на нічну операцію сам Петро Сагайдачний. Один з очевидців описує цей набіг як найзначніший в історії Хотинської війни.
Турецькі війська терпіли поразку за поразкою. Осман II остаточ-но розгубився. 28 вересня він вирішив дати генеральний бій. Ось як описує цей день очевидець і учасник битви Ян Собеський:
«Більше 60 гармат гриміли безперервно, небо палало, а повітря затьмарювалось димом, земля тремтіла, стогнали ліси, скелі розпа-
Художник Юзеф Брант. Бшпва підХотином 1621 р.
24
дались на куски. Що бачило око протягом дня, того не описати... Не можна висловити точно, з яким завзяттям і мужністю, або скоріше відчаєм, билися обидві сторони".
Головну роль у цій битві, як і в попередній, відіграли козацькі полки. Вимотавши сили турків, Петро Сагайдачний повів запорож-ців у контрнаступ. В атаку пішли і польські війська. Султан Осман II змушений був укласти з Польщею Хотинський мир, який прирівню-вався до поразки.
За його умовами, кордон між Туреччиною і Польщею проходив по Дністру Туреччина і Кримське ханство зобов'язувалось не чинити грабіжницьких нападів на Україну і Польщу. Зі свого боку, Польща передавала Туреччині Хотин і обіцяла заборонити українським коза-кам судноплавство по Дністру та не допускати запорожців до Криму й Туреччини.
Хотинська битва, на думку багатьох істориків, врятувала Західну Європу від вторгнення яничар і вселила віру всім пригнобленим на-родам на звільнення від страшного турецького ярма. Зріс авторитет Петра Сагайдачного як полководця. Його приймають в антитурець-кій лізі в Європі.
Планувалось, що він очолить всеєвропейську армію для бороть-би проти турків. Але Петро Сагайдачний помер від рани, нанесеної отруєною стрілою в Хотинській битві.
Одна із вулиць м. Хотина, що веде до Хотинської цитаделі, назва-на ім'ям Петра Сагайдачного. Пам'ять ППО блискучу ПЄ- ЗнагодиперемогиуХотинськійвійнівПоль-
щі була відкарбована золота монета у 100 г         '                              ' У           дукатів (69 мм у діаметрі, вагою 349,49 г). На
СЬКОГО гетьмана у ЧернІВЦЯХ аукфні в Нью-Йорку в січні 2008 р. вона була увІКОВІЧНЄНО меморіальною продана за найвищу за всю історію аукціонів
дошкою на одній із стародав-                      чінУ - $ ізвоооо.
ніх вулиць міста. Напис на
червоному граніті свідчить:
"Вулиця названа на честь
гетьмана війська Запорізь-
кого, видатного державного
діяча, захисника культури і
духовності українського на-
роду Петра Сагайдачного"
25
Битва під Хотином відображена в численних творах художньої лі-тератури. Пісні про героїв битви під Хотином співав український народ, польські поети складали поеми. Навіть на далеких берегах Адріатики про подвиг українських і польських воїнів писав хорватський поет Гун-дулич у поемі "Осман". Скрізь переписувались щоденники учасників війни. Польський поет Вацлав Потоцький написав поему про Хотин-ську війну, а прозаїк Осип Маковей - повість "Ярошенко". Про ті по-дії згадує Зінаїда Тулуб у своєму романі "Людолови". Події Хотинської війни дістали відображення також у батальних полотнах польських і українських художників серед них О. Климко "Бій запорізьких козаків з турками під Хотином у 1621 році". Іван Франко про значення Хотин-ської перемоги писав, що Туреччина, потерпівши поразку під Хотином 1621 р., почала хилитися із зеніту своєї величі і слави.
У стародавніх рукописах збереглась українська пісня:
Ой Хотину, город давній, На всій землі дуже славний...
I  в наш час, коли будуємо незалежну Україну, не згас інте-рес до пам'ятних подій. Про це свідчать Міжнародні конференції, присвячені історії Хотина та Хотинщини, які майже щорічно, по-чинаючи з 1991 року, проводяться науковцями Чернівецького наці-онального університету імені Ю. Федьковича, державного історико-архітектурного заповідника «Хотинська фортеця» та Чернівецького краєзнавчого музею. У 1991 році в Хотині встановлено пам'ятник Петру Сагайдачному
Під час Визвольної війни українського народу проти польської шляхти (1648-1654) у Хотині в 1650 і 1653 роках перебували війська Богдана Хмельницького.
Населення міста радо вітало українських козаків і всіляко їм сприяло. Пам'ять про походи українського козацтва й нині живе в хотинських селах у піснях, переказах і місцевих назвах, в яких оспіву-ється героїчна боротьба запорозького воїнства проти поневолювачів вітчизни.
II  листопада 1673 року польські війська під командуванням ве-ликого коронного гетьмана Яна Собеського розгромили під Хотином 65-тисячне турецьке військо Хусейна-паші і зайняли фортецю.
26
Битва підХотиному 1673 р. між польськими і турецькими військами
Ось що про цю битву пише Ва-лентин Пікуль: «Началась сеча, и она, кровавая, длилась до тех пор, пока к ногам Собеского не швьірнули Зеленое знамя пророка - святьіню султанов. Мост через Днестр рух-нул под бегущими, толпьі потонув-ших османов завершили страшное и небьівалое их поражение». Ян Собес-кий розпорядився Зелений прапор відправити в подарок Риму. Залишки турецького війська, яких, - як зазна-чає літопис Самовидця, - «залишив-ши великі скарби у Хотинській фор-теці відступили за Дунай.
У XVII ст. Хотин перехо-див із рук у руки. Ним володі-ли польські пани, турецькі фе-одали; неодноразово визволяли запорозькі козаки. I тільки на початку
План штурмуХотина та Хотинської фортеці в 1673 р.
>,.... СІ....« ІІШВ*
'ми _ь*~ и »іі*илч* Ш ЧШт * ***"""'"'!й *
ТіШч^ * От-і» Кіі***!-.». '* *■*«!■ ^«кіч».
п »-««гі. Рок«к»»ь щ Р-* Щ !•**•»■*
.ІЇ.І—І ►.♦..••'"■ ■ ••"» «' И**—*» ""1 .** і'^.1
гл": іс"-^ —;—^- ■* »**•»• **-• **«иМ"
27
Козацьказброя
Нещодавно у Хотині було знайдено дві люльки на які дослідники звернули увагу. На одній з них правого боку штамп з написом "Хотинской фабрика". Очевидно, після того, якросійські війська зайняли Хотин, на фабриках, які виготовляли керамічну продукцію, залишились старі власники, майстри-іноземці. Вдосконало не володію-
чиросійською мовою, але на догоду новим господарям, з'явився такий напис.
Другалюлька більш мініатюрна, з багатим рослинним орнаментом, а по бокам -
квіткирози. Цялюлька ймовірно належала жінці.
28
ХОТИН
Турецкая Крепость и Минареть.
Турецький мінарет на територіїХотинськоїцитаделі, зруйнований віЬступаючими частинами Червоної арміїу липні 1941 р.
XVIII ст. туркам удалося остаточно закріпитися в Хотині й у фортеці. Для утримання гарнізону й ремонтуукріплень була створена так зва-на Хотинська райя (мілітаризована зона), куди було включено сто
29
навколишніх сіл. Уся вла-да на території райї, яка безпосередньо була під-порядкована турецькому султану, зосереджувалась у руках Хотинського паші. Озброєні загони турець-ких яничарів роз'їжджали по селах, відбирали у на-селення продукти, а людей забирали в полон і від-правляли на невільницькі ринки.
Рятуючись від подат-ків та грабунків, кріпаки ХотинськафортецякінцяХУІІст.            масово тікали у віддалені
гірські місцевості. Люд-ність з Хотинської волості інколи цілими селами переселялась в Україну, в землі Війська Запорозького. Чернівецька і Хотинська волості перебували у стані запустіння. 3 Хотинської райї частина населення тікала на Буковину. За 1789-1803 роки звідти втекло по-над 3 тис. осіб.
Як уже зазначалось, турки у 1711-1718 роках, запросивши фран-цузьких інженерів, почали реконструкцію цитаделі. Навколо неї було вирито глибокі рови і споруджено кам'яні вали з багатьма бастіона-ми. На її території містилась казарма, комендантський палац, мечеті з мінаретами, склад, майстерні. Від них збереглись незначні рештки. Фортеця мала четверо воріт: Кам'янецькі, Ясські, Бендерські та за-пасні. Були замуровані проломи у самій фортеці. Особливо великого руйнування зазначили стіни біля північної башти так званої комен-дантської. Якщо уважно придивитися на замурованому проломі зо-бражено дзбанок звідки витікає кров. На цьому місці відбулись жор-стокі бої між турецькими і польськими військами, де полягло чимало воїнів з обох сторін.
Після закінчення у 1718 році реконструкції, Хотинська фортеця стала наймогутнішим вузлом оборони Османської імперії на схо-ді Європи. Невдовзі фортеця почала втрачати оборонне значення, оскільки на озброєнні з'явилась далекобійна артилерія.
30
Загстьний вид Хотинськоїцитаделі
31
 
 
Однак біля стін твердині ще нерідко кипіли битви. У ХУШ-ХІХ століттях древнє слов'янське місто чотири рази штурмували росій-ські війська. У березні 1736 року почалась російсько-турецька війна. Навесні 1739 року воєнні дії між військами Росії й Туреччини віднови-лись. 17 серпня 1739 року в районі сіл Ставчани, Недобоївці відбулася кривава битва. Турецьке командування, вибравши вигідні позиції, створило сильно укріплений табір, де розмістило 90-тисячну армію під командуванням сераксира Валі-паші. їй протистояла 78-тисячна російська армія під командуванням генерал-фельдмаршала Христо-фора Мініха, у складі якої були російські гвардійці під командуван-ням генерал-фельдмаршала Румянцева, українці Миргородського полку під командуванням полковника Капніста, полк молдавських воїнів, очолюваний полковником Кантеміром, угорський гусарський полк на чолі з полковником Куменгом, полк донських козаків і гру-зинів під командуванням полковника Фролова. Крім цього, до складу російської армії увійшло близько тисячі буковинців-добровольців,
32
План Ставчанської битви 17 (28) серпня 1739 року
що брали участь у боях, охороні доріг і тилу. У бою під Ставчанами хоробро бились із ворогом росіяни, українці, калмики, грузини, мол-давани, буковинці. Турецькі війська зазнали поразки. Вони залишили на полі бою 18 гармат, до 1000 шатер, майже тисячу вбитих.
33
Через два дні герої Ставчанської битви переможно вступили в Хотин. Хотинський гарнізон на чолі з Кончак-пашою здався в по-лон. Яничарський ага вручив російському командуванню ключі від фортеці. Переможцям дісталися великі трофеї: 179 гармат, 3 базуки, 13 булав, 27 знамен, велика кількість бомб, гранат, пороху, 25 тисяч мішків різних товарів. «Более 2 тьісяч человек обоего пола достались в добьічу победителям», - так повідомляє про ці події 1.1. Лажечніков у книзі «Ледяной дом».
Визволення Північної Буковини російською армією та україн-ськими козаками мало велике значення. Воно викликало значне па-тріотичне піднесення народних мас, які сподівалися на звільнення від турецького ярма. Захоплюючись хоробрістю своїх співвітчизни-ків, М. В. Ломоносов писав тоді у своїй «Оде на победу над турками и татарами и на взятие Хотина 1739 года»:
Шумит с ручьями бор и дол:
Победа, русская победаї
3 нагоди 250-річчя Ставчанської битви (1739) ус. Ставчанах Хотинського району
відкрито Меморіал пам'яті воїнам, які загинули наратному полі.
Фото 3 вересня 1989 р.
34
Коменданський патюц. Побудований у другій потювині XV ст. Під ним розташовані два великих підвапи, у яких зберігапись зброя і провіант
Но враг, что от меча ушел, Боится собственного следа.
В той час у боях під Хотином брали активну участь класик гру-зинської літератури поет Давид Гурамішвілі4 і його рідний дядько
4 Гурамішвілі Давид (І.1705-УШ.1792) народився в с. Сагура поблизу Мцхета - ста-родавньої столиці Грузії. Його біографія сповнена трагізму. Двадцятирічний Давид потрапляе в полон до лезгінських банд, які хотіли зробити з нього невільника. Вирвав-шись із полону, Давид тікає вже не в Грузію, а в Росію.
В 30-х роках XVIII ст. у Москві зібралось до півтори тисячі емігрантів із Гру-зії. Давид Гурамішвілі, як і всі його земляки-грузини, прийняв російське підданство і вступив на військову службу. 1738 року був сформований гусарський грузинський полк. Давид Гурамішвілі і його рідний дядько Міраб, як рядові солдати, брали безпосередню активну участь у війні Росіїз Туреччиною, в битві під Хотином.
Оселившись після війни в Україні - в Миргороді, Д. Гурамішвілі полюбив український народ, його славну історію, пісні. Тут він почав систематично працювати як письмен-ник. Гуманістичний пафос, народність форм, проявлені в лірико-епічній поемі «Біди Гру-зії», поемі «Пастух Кацвия», мали неабиякий вплив нарозвиток грузинської поезії
35
Здача турками Хотинської фортеці. 1769 р. Репродукція
Міраб. Під Хотином загинув полковник Донського війська старшина Федір Іванович Фролов. У Києві на території Києво-Печерської лаври біля трапезної церкви знаходиться могила, на якій лежить чавунна плита з написом:
«Славного донского войска знатний старшина и похоЬний полков-ник Федор Иванович Фролов в государственной службе под городом ту-рецким Хотином на генеральной баталии августа 18 от неприятеля во главу усечеся. Тщением донских казаков глава его отискана в непри-ятельском разбитом лагере в шатре командующего сераксира и присово-куплена к телу, которого по его желанию здесь в святой Лавре погребеся.
Сентября 18.1739 г.».
У битві під Ставчанами відзначились і офіцери-українці Іванен-ко, Кифа.
3 нагоди 250-річчя Ставчанської битви у селі Ставчани Хотинського району відкрито Меморіал пам'яті воїнам, які загинули на ратному полі.
Курган, де поховані воїни Ставчанської битви, впорядковано, його увінчує пам'ятний християнський знак; відновлено братські мо-гили воїнів і 54 індивідуальних могили офіцерів.
36
Хотинська цитаЬепь XVIII ст. (3 матонка альбома музея Суворова Санкт-Петербурга)
Біля входу до Меморіалу стоїть металева стела з викарбуваними на ній словами з оди Михайла Ломоносова, а поруч слова вдячних на-щадків. їх автор - українська поетеса Тамара Севернюк:
На цій землі священна кожна гіядь,
Схили чоло в задумі на хвилину:
Тут сплять брати,
їх слава не загине,
Нікому вдячну пам'ять не віднять.
Стели з скульптурними зображеннями військових атрибутів тих часів теж гідно доповнюють Меморіал, який став результатом роботи розуму і серця архітектора Б. Деркача, скульптора М. Лисаківського, чесних трудівників села Ставчани та каменотесів із села Дорошівці Заставнівського району, які виготовили численні християнські знаки пам'яті. Це робота й членів обласного Товариства пам'яток історії та культури, які чимало зробили для того, аби поле Ставчанської битви стало пам'ятником безсмертя.
Через 30 років, тобто в 1769 році, під стінами цитаделі на Дністрі знову точилися битви між російськими і турецькими військами. Ро-
37
сіяни під командуванням князя Голіцина 19 квітня 1769 року розб 30-тисячний гарнізон Кареман-паші під Хотином.
Одна із народних пісень присвячується відвоювання у турків тина 1769 року. (Мова оригіналу).
ВЗЯТИЕХОТИНА
Ах, ми Польшею идем,
Сами песеньки поем:
Подходили под Хотин
Промеж собой говорим:
«Уж ти, город наил Хотинї
Ми стоять в тебе хотим».
Целой месяц простояли,
Все приказу ожидали.
Как до вечера за час
Отдавали нам приказ;
Прозоровской генерал
По корпусу разьезжал,
Как ясен сокол,
Всем прикази отдавал:
«Ах ви, егери, стрельци!
Бомбардири молодци!
Ви стреляйте, не робейте,
Пуль, пороху не жалейте!»
Уж как начали стрелять -
Турки прочь от нас бежать;
Бомбардири осерчали,
Все в погоню побежали;
Где один солдат бежит -
Тут пять-шесть турок лежит.
А где корпус-то бежит -
Тут как мост турок лежит;
Турки гласно закричали,
От Хотина прочь бежали.
«Оставайся, наш Хотин,
Ми стоять в тебе не станем,
Как пришла на ум Москва -
Одолела нас тоска».
38
У книзі за редакцією полковника П. К. Фортунатова «П. А. Ру-мянцев. 1768-1775. Документьі.» - місто Хотин, Хотинська фортеця згадуються більше сто разів.
У реляції П. О. Румянцева Катерині II від 15 травня 1769 року повідомляється: «19 квітня 1-ша армія О. М. Голіцина підступила під стіни Хотина. Турецькі війська, розташовані під Хотином, не прийня-ли бою і відступили за стіни фортеці». Тут же зазначається, що «за планом кампанії, розробленої в Петербурзі, головна роль відводилась 1-й армії Голіцина, яка повинна була оволодіти Хотином. Армії графа Румянцева відводилась другорядна роль. В іншій реляції від 4 серпня 1769 року повідомляється, що армія О. М. Голіцина вдруге відступає від Хотина у зв'язку з підсиленням турецького гарнізону. «До кінця серпня під Хотином під командуванням Молдаванчи-паші зібралось до 100 тисяч турецьких військ з сильною артилерією. Накопичивши значні сили під Хотином, турки 29 серпня 1769 року самі перейшли в наступ і зупинили армію Голіцина». Проте через нестачу провіанту і спалаху епідемії чуми в турецьких військах почалась паніка. Нічні атаки росіян (6 вересня) ще більше посилили деморалізацію. 9 ве-ресня турки залишили Хотин. Будинки були настільки зруйновані і понівечені, що два піхотних гарнізони: Білозерський та Азовський під командуванням генерал-майора О. А. Вейсмана, розташовані в Хотині, через нестачу будівельних матеріалів не змогли залишитись на «зимові квартири». Нижче від Хотина на відстані 200 км не було ніяких продовольчих запасів.
Укріплення Хотинської цитаделі були майже цілі, - зазначається в одному документі, - артилерія розміщувалась зі знанням справи на вигідних позиціях і складалась з 13 мідних мортир великого калібру, 162 гармат (5 гармат чавунних), 20 тисяч ядер, 3 тисяч бочок пороху -такі трофеї дістались переможцям у Хотині.
За поразку в кампанії 1769 року і втрату Хотина турецький голов-нокомандуючий (візир) був страчений султаном.
У цей час у містечку Садгора закінчувалось будівництво монет-ного двору. В серпні 1771 року до новозбудованого монетного двору прибув перший транспорт з міддю - розбиті та непридатні для вико-ристання турецькі гармати з Хотинської фортеці. Доставлений метал важив тисячу пудів і з нього вже в грудні було відкарбовано монет на суму в 3224 рублі.
39
В Хотині встановлюється російське управління. Але за Кючук-Кайнарджійським мир-ним договором, підписаним 10 липня 1774 року, російські вій-ська були відкликані з Хотина, і сюди повернулися турецькі по-неволювачі. Туреччина за цим договором повинна була запла-тити Росії контрибуцію в 4,5 млн. карбованців.
Під час російсько-турецької війни 1768-1774 років населен-ня Хотинщини брало активну участь у визволенні території краю від турецьких яничарів, кримських орд і польських кон-федератів. Повстанські загони з Воїн- ^пшяь окУття бРами замкУ числа місцевих жителів на чолі з
Андронакі, Руді активно діяли в хотинських лісах. Між Кельменцями та Липканами діяв інший загін, керований Олександром Чорним. Ці загони нападали на турецькі склади, підрозділи, військові каравани. Хотинці воювали у складі російської армії, де були й українські коза-ки. Тікаючи за Дністер ще на початку воєнних кампаній, хотинчани
Вид на Хотинську фортецю та їїукріплення зХмельницького берега Дністра
40