Яків Гайсенюк
Рукшин на зламі століть
Книга друга
Згадуйте предків своїх, щоб історія перед нами незгасла, і золотої нитки незгубіть.
О.Кобилянська
Ніщо не запалює більшої любові до своєї землі, ніж слава предків, бажання бути гідни-ми дідів і прадідів, прагнення залишити дітям і правнукам.
Минуле - двері майбутнього.
Б.П.Хаждеу
Книга присвячується рукшинцям, які ви-стояли в години лихоліть, внесли свою частку на вівтар Перемоги і нині трудяться на благо міцності Вітчизни.
Чернівці
видавництво «Зелена Буковина»
2010
ББК 84(4-УКР) Г52
Гайсенюк Я.С Г 52          Рукшин на зламі століть. - Чернівці: Зелена Буковина,
2010 - 480 с.
І8ВК 978-966-8410-33-7
ББК 84(4-УКР)
©ГайсенюкЯ.С.,2010 КВИ 978-966-8410-33-7                              © «Зелена Буковина», 2010
(рукшин на зламі століть
3
ДОРОГІ МОЇ ЗЕМЛЯКИ!
і/ /ісля виходу з друку книги «Рукшин і рукшинці» до мене звер-таються мої односельчани, які прочитали її, із запитаннями: «Чому я мало подав матеріалів про окремих учасників тих чи інших подій, зокрема Хотинського повстання 1919 року, учасників Великої Вітчиз-няної війни, не згадав про репресованих рукшинців у роки тоталітар-ного режиму?» Вони підказували, що саме було б цікавіше прочитати і зберегти для нащадків.
За кілька років роботи над архівними матеріалами я відшукав багато нового, цікавого. Зокрема, знайдено дані про перепис на Хо-тинщині в 1772 і 1774 роках окремо по селах (в тому числі і Рукши-ні), списки всіх рукшинців, які були в напівкріпацькій залежності від землевласника за користування земельними ділянками в XIX ст. Встановлено прізвища всіхучасників Хотинського повстання, репре-сованих комуністичним режимом. Довгі роки я збирав і уточнював дані про учасників Великої Вітчизняної війни. Тепер, нарешті, вже уточнено імена всіх мобілізованих в 1944 році, учасників бойових дій і трудового фронту. Складено список всіх рукшинців дитячого віку, які постраждали в роки війни і пізніше - від розриву мін і бомб. За ар-хівними даними складено список осіб, які померли в роки голодомору 1946-1947 рр. Рукшинці з наказу керівників комуністичної влади зму-шені були пролити кров на афганській землі, ліквідовувати страшне лихо XX ст. - наслідки Чорнобильської трагедії.
Зібраний матеріал, зокрема прізвища рукшинців у минулому, бу-дуть цікаві для тих, хто захоче описати свій родовід, знати про своїх батьків, дідусів і бабусь.
Кожне місто чи село мають свою історію, свої визначні місця. Має їх і Рукшин. Бо саме тут народжувалися, жили, творили і працю-вали справжні сільські ґазди, поети, військові, лікарі, педагоги, герої війни тощо. Тож, пізнаючи історію свого села, дізнаємося про часточ-ку історії свого народу. Сотні прізвищ, імен людей, які жили і творили історію Рукшина, ви знайдете в цій книзі.
4
Яків Гайсенюк^
Шановний читачу! Буду щиро вдячний всім, хто знайде в цій книзі цікавий для себе матеріал, хто цінує історичне минуле свого краю, береже його і пропагує серед молодих рукшинців. Ти можеш знайти і певні огріхи, недогляди, прорахунки. Не суди суворо. Краще вислови сво'ї думки, пропозиції, враження.
Своє звернення завершую віршами, які хоч і поетично недоско-налі, але написані від щиро'ї душі. Один з віршів був написаний до славного ювілею Рукшина - 550-річчя, інший - коли опрацьовували-ся матеріали до ціє'ї книги.
Рукшин... Тут я народився, тут минули моє дитинство, юність, тут я зустрів старість. I в кожний період життя я радів змінам, які відбувалися в селі, його зростанню. 3 Рукшином пов'язане все моє життя, і кожна, хай і невелика, подія мене хвилювала.
У Рукшині корені мого родоводу, які сягають середини XVIII ст. Саме тут мій прапрадід Іван, прибувши з Поділля, облюбував місце проживання (і дотепер існує урочище Гайсинівка). Тут вогнище моєї долі, тепло якого зігріває душу і серце, надихає до творення добра для мо'їх односельчан. Пишатися героїчними сторінками історії села, його працьовитими мешканцями. I книга ця написана, щоб навіки зберег-ти 'їхні імена.
Рукшин - моє щастя, мій дім, моя доля.
Авгпор
 
5
Гайсенюк Яків Семенович
Народився 2 квітня 1931 року в с. Рук-шин Хотинського району Чернівецької об-ласті в багатодітній селянській родині.
Перші 5 класів закінчив у селі, де навчання було румунською мовою. Після звільнення Буковини в 1947 році закінчив сім класів Рукшинської семирічки на «від-мінно» і одразу продовжив навчання в Хо-тинському педагогічному училищі, яке за-кінчив з відзнакою 1951 року Педагогічну роботу розпочав у Грозинецькій СШ вчителем ма-
тематики. 3 20 грудня 1951 і по 23 листопада 1953 року перебував у
лавах Радянської армії, де закінчив курси офіцерів запасу
3 1 січня 1954 року працював у Рукшинській СШ директо-
ром вечірньої школи сільської молоді, вчителем історії. 3 листопада
1968 року і до виходу на пенсію - заступником директора школи з
виховної роботи. У 1960 році закінчив історичний факультет Черні-
вецького державного університету
Був лектором, пропагандистом, агітатором. За сумлінну роботу
нагороджувався грамотами
районних і обласних органі-
зацій, іменним годинником
і значком «Відмінник на-
родної освіти», медаллю «За
доблесну працю на честь
100-річчя з дня народження
В.І.Леніна».
У 1970 році обладнав
музей історії села, зал бойо-
вої слави. Написав історію
Рукшина до книги «Історія
міст і сіл УРСР. Чернівець-
ка область» (1969 р.), три
уроки в зб. «Історичне кра-
єзнавство в процесі викла- Офіцерські збори в м. Новоград-Волинську.
дання курсів історії УРСР        Автор зтоваришем В.І. Алупі. 1961 р.
6
^Ящв, Тайсенюк^
та СРСР» (1989 р.). У 2000 році спільно з професором ЧНУ В. М. Бо-тушанським надрукував статтю «3 історії поземельних товариств Хо-тинського повіту Бессарабії в кінці XIX - на початку XX ст.ст.». (зб. «Питання історії України», т.5, Чернівці).
У 2005 році надрукував історію Рукшина «Рукшин і рукшинці».
2001 року написав історію Красної церкви м. Хотина.
2005 р. - стаття «Джерела до вивчення історії с. Рукшин» в зб. ЧНУт.1.
2008 р. - стаття про голодомор 1946-1947 рр. в книзі «Національ-на книга пам'яті жертв голодоморів 1932-1933 рр. і 1946-1947 рр. в Україні. Чернівецька область».
2008 р. Подано 5 статей до книги «Звід про пам'ятники області».
2010 р. вийшла друком історія сіл району «Хотинщина моя».
2010 р. Представлено до друку матеріали про осіб, які зазнали політичних репресій, до книги «Реабілітовані історією».
10 березня 2010 рокуЯ. Гайсенюк рішенням XXII сесії Хотинської районної ради V скликання удостоєний звання «Почесний громадя-нин Хотинського району» і видано посвідчення № 3.
Яків Семенович - автор 130 газетних, 30 наукових статей у різ-них виданнях. Має нагороди як учасник війни (сім медалей). Учасник 3-х міжнародних конференцій.
Одружений. Дружина - вчитель-пенсіонер. Син працює в місь-кій раді м. Чернівці. Дочка - вчителька Рукшинської ЗОІП І-ІІІ ст.
Я.С. Гайсенюкта поетІ.Б. Бурмей обговорюють творчі плани. 2006 рік.
(рущиин на зламі століть
7
с& Із сєси раионної ради
ЯКІВ ГАЙСЕНЮК - ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН ХОТИНЩИНИ
У середу відбулася XXII сесія районної ради V скликання, яку провів керівник органу представницької влади Хотинщи-ни Г. М. Тимчук.
На початку сесія внесла зміни до регламенту районної ради, згідно яких реєстрація депутатів, які прибули на сесію, прово-диться перед початком і після закінчення кожного пленарного засідання сесії районної ради працівниками виконавчого апа-рату. Депутат, який не зареєструвався після закінчення сесії без поважних причин, вважається таким, який був відсутній на пле-нарному засіданні.
Депутати ухвалили рішення про присвоєння звання «Почес-ний громадянин Хотинського раиону» пенсіонеру, колишньому вчителю історії Рукшинської середньої школи Якову Семенови-чу Гайсенюку. Такої відзнаки він удостоєний за особиаий внесок у розвиток та збереження культурної спадщини району.
На сесіі заслухано звіт головного редактора газети «Хотинські вісті» В. П. Бурлаки про стан фінансово-господарської діяль-ності, управління комунальним майном за звітний період та ук-ладання контракту. В обговоренні звіту взяли участь голова профільної постійної комісії В. I. Николаїшен, депутати район-ної ради В. Т. Сирота, В. Я. Костенюк, А. I. Мойсов, Л. В. Швець, перший заступник голови райдержадміністрації С. М. Скрип-ник.
Рішення з даного питання сесією не прийнято. Воно буде розглянуте на наступній сесії.
На сесії заслухано інформацію про виконання Програми еко-номічного і соціального розвитку Хотинського раиону за 2009 рік. Затверджено план роботи Хотинської раионної ради на 2010 рік та звіт про виконання плану роботи у 2009 році. Розг-лянуті й інші питання життєдіяльності територіальноі громади Хотинщини.
с5> Знай наших! ВІТАЄМО
Колектив редакції «Хотинських вістей» сердечно вітає активного дописувача газети рукшинця Якова Семено-вича Гайсенюка з високою відзнакою - званням «Почес-ний громадянин Хотинського району».
Яків Гайсенюк виступає перед
депутаталли після вручення
посвідчення почесного
громадянина Хотинщини
ПОСВІДЧЕННЯ №3
ГАИСЕНЮК Яків Семенович
Підстава: Рішення XXII сесії Хотинської
районної ради V скликання
від 10.03.2010 року № 499/22/10
почсснии
ГРОМАОЯІШН ХОТПНСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІВЕиЬКОЇ ОБЛАСТІ
раи
10березня2010року
Г.Тимчук
^Сщв Тайсенюк^
Зліт ветеранів освіти Хотинського району. Завідуючий
управлінням освіти райдержадміністрації О.В. Плаксивий
вручає автору Грамоту обласного управління освіти
Я.С. Гайсенюк та А.І. Романюк під час презантації книги «Хроніка одного життя: спомини і роздуми». 2007 р.
(рукшин на зламі століть
9
Рукшину - 550 років
Останню сторінку допишу
Про Рукшин - моє рідне село.
I на згадку нащадкам залишу,
Щоби знали усе, як було. Міфи, легенди, оповідки -Все збирав я, нащадки, для вас, Щоб з'явилось у вас бажання Знати минувший час.
Рукшин - село велике і красиве
На пагорбах Пугачівки-ріки.
Оселилось тут плем'я вродливе.
Відтоді минули віки.
Рукшинська земля пам'ятає Нашестя чужинців-татар, Нагайки турків-невірних, Свавілля румунських бояр.
Не один панував тут чужинець,
Час помсти народної настав.
I впав не один тут ординець,
Як Сагайдачний на коні скакав.
В морозну ніч дев'ятнадцятого року Взяли зброю рукшинці до рук. Єремецький кинув клич до бідних: «Заволю! Вперед! Проти мук!».
Пройшли роки, пролетіли століття.
Ми відзначаєм ювілей села.
550 - про рукшинське довголіття
Пам'ятний знак всім сповіща.
Я. Гайсенюк.
12 листопада 2006 р.
10
^лф Тайсенюк^
Я- рукшинець
Я - рукшинець, я - маленька гілочка Великого дерева життя. Я - тільки мікрон родини Історичного прадавнього села.
Я - рукшинець в плоті й крові, Мої пращури тут жили. 3 тобою, Рукшине, пов'язане Все земне моє життя.
Село моє, моя свята столице! На крутих берегах Пугачівки-ріки. Тут ти зародилось і зростало, Стояти тобі тут віки.
Тут я в тридцять першому родився, В церкві святого Дмитрія хрестився. Тут пройшло босоноге дитинство, На крилах життя дорослим став.
Голоду зазнав, страхіття. В «Западну» за їжею ходив. Щоб не померти, їв я сурогати, Бо хліб весь «наш уряд» забрав.
Люта «коса» голодного року Невблаганною до рукшинців була: Скосила понад двісті душ невинних, Навіки їх в сиру землю взяла.
(рукшин на зламі століть
11
В Рукшинській школі я навчався, Семирічку в голодний рік скінчив. В латаній одежині пішки До педучилища в Хотин ходив.
Чотири роки промайнули в навчанні. Всі труднощі я тут здолав. Диплом учителя «з відзнакою» На випускному директор вручав.
Дорога до Грозинецької школи В'ється стрічкою буковинських сіл. Самостійно вперше в класи Учителем математики я зайшов.
Та не дрімав наш військкомат: Мене до служби в армію взяли, В далекому південному Болграді У військову форму одягли.
I знову - навчання, тренування, Грізні команди старшини. Минуло два роки, і ось він - «дембель». Офіцерами запасу повернулися ми.
Тепер вже вчителем історії Вернувся в альма-матір свою я. Робота й навчання у вузі, Конспекти, уроки заполонили життя.
12
^лф Тайсенюк^
В Рукшині я з Ніною одружився,
Тут наші діти зросли.
Набув я майстерності вчителя,
У широкий світ мої випускники йшли.
Роки за роботою птахом пролетіли, За ними і старість прийшла. Та не перестав я пишатися Величними справами Рукшина.
Я не відрікаюсь від родини Історичного прадавнього села. На знак шани і любові Написана історія Рукшина.
Мені дороге моє село, Сади вишневі й цвіт калини. Я вірю в майбутнє твоє, Сивочолий, коханий Рукшине.
I де б не бував я, та завжди Мої дороги вертали сюди знов. Я вічно з тобою, мій рідний, Моя ти колиска і любов.
Вже чимало весен пролетіло, До спочинку йдуть мої літа. Вклоняюсь доземно тобі, моя рідна, Земле рукшинська ти моя свята.
Я щоденно повторюю, як молитву: Я - рукшинець, я - тільки кровинка Величного і славного села, Що на пагорбах біля Дністра.
(рукшин на зламі століть                                                                  13
Рукшин - це славний рід, Рукшин - моя колиска і сім'я, Рукшин - граматика й родина, Рукшин - історія і батьківщина!
Рукшинська земле святая, свята, Бо йдеш ти від роду й до роду Дай, Боже, світлу долю, Щастя й довголіття його народу
Рукшин мій любий, милий, П'ю цей келих за тебе я до дна. Щоб не одне тисячоліття Жила батьківська рідна сторона.
Я. Гайсенюк.
2008 р.
14
^щв Тайсенюі^
СИМВОЛІКА РУКШИНА
Рішенням IV сесії V скликання Рукшинської сільської ради від 16 жовтня 2006 року № 42/04/06 затверджено герб і прапор Рукшина. Автором ескізу герба і прапора є краєзнавець Я.С. Гайсенюк. Художнє оформлення - І.В. Гайсенюк.
Герб являє собою щит синього кольору, обрамленим картушем (довкола щита) золотистого кольору Вінчає герб тризубцева корона червоного кольору На тлі синього кольору щита розміщено вітряк зо-лотистого кольору Внизу -колос пшениці, качан кукурудзи золотис-того кольору та качан капусти зеленого кольору (все це вирощують у селі). Корона символізує цегельний завод, що діє на території села.
Прапор - квадратне полотнище 1 х 1 м, на якому вертикально йдуть три кольори: біля древка - червоний, як символ боротьби за со-ціальне і національне визволення (ширина смуги 0,25 м х 1 м). У цен-трі блакитний - як символ чистого неба (ширина смуги 0,5 м х 1,0 м). Останнім - жовтий колір, що символізує пшеничні лани (ширина смуги - 0,25 м х 1,0 м). Прапор кріпиться до древка у чотирьох місцях. Древко вінчає куля.
Частина I
Екскурси в історію
 
 
(рукшин на зламі століть
17
Найдавніші жителі краю
Житло і заняття трипільців
У книзі «Рукшин і рукшинці» я писав про те, що на території села виявлено два поселення періоду трипільської культури (IV тис. до н.е.). Цим повідомленням і обмежився. Тепер вважаю, що треба де-тально розказати про життя цих племен, які досягли високого рівня в розвитку землеробства, скотарства, садівництва, розвитку ремесла. Тим більше, що на Буковині і, зокрема на Хотинщині, поселення часів трипільської культури зустрічаються майже в кожному селі, особли-во у розташованих вздовж Дністра.
Територія Буковини завжди була благодатним краєм, який засе-ляла людина ще в часи палеоліту, а потім неоліту (новий кам'яний вік). Землеробство стало основним заняттям трипільських племен, які за чотири тисячі років до нашої ери щільно заселяли територію Чернівецької області.
За твердженням науковців на територію сучасної України трипільці прийшли з Балкан. Це були люди середземноморської раси. Селилися вони в районах поширення українських чорнозе-мів. Трипільці вирощували навколо поселень і в городах пшеницю, ячмінь, просо, бобові. Займалися вони і садівництвом (вирощува-ли яблука, груші, абрикоси) та виноградарством. Для виготовлен-ня крупи зерно перетирали на кам'яних зернотерках. Хліб не ви-пікали, а варили кашу. Знали трипільці утримувати велику рогату худобу, свиней, овець, кіз. Тягловою силою були воли. Полювали на благородного оленя, косуль, кабана, лося, ведмедя. У Дністрі ло-вили рибу
Трипільці були прекрасними гончарями. Для виготовлення по-суду, особливо великих розмірів, використовували повільне гончарне коло. Під час розкопок в поселеннях трипільців археологи знаходять великі горшки для зберігання зерна, амфори, миски, вази, кухлі, ста-туетки, амулети. Бокові сторони посуду вони розмальовували.
Займалися трипільці і ткацтвом, шили прекрасний різноманіт-ний одяг. Взуття шили з відмінно виготовленої шкіри.
Хати вони будували великими: 4-5 метрів заввишки та 15-20 метрів у довжину Траплялися і двоповерхові приміщення. Хати розміщувалися по колу Посередині був майдан, що міг слугувати загоном для худоби чи майданом для віча (зборів). Мали трипільці і досить великі поселення,
18
^Ящв Тайсенюкі
які були прототипами пізніших міст. Основна ж частина трипільських поселень мала середні розміри - від 3 до 15 гектарів.
Як будувалися трипільські хати: основу стін складали верти-кальні стовпи. Стіни виплітали з пруття і обмазували з обох боків глиною. Глиняною була і підлога. Всередині хати робили одну-дві не-великі глиняні печі. Верх хати був покритий соломою або очеретом.
Так виглядали хати трипільців
Поки що невідомо, чому після довгого проживання на одному місці вони знищували свої поселення і переселялися на нові місця. Можливо, це було пов'язано з виснаженням землі. Але поки що такі переселення залишаються загадкою археологів.
* Матеріал використано з газети «Погляд» №35 від 15 травня 2007р.
Наш край в I тисячолітті до н.е.-і тисячолітті н.е.
Перші писані згадки про землі і людність Бессарабії та Буковини залишили грецькі, римські, а пізніше візантійські та готські істори-ки. Перший відомий народ, що заселяв цю землю, були гети (народ
(рукшин на зламі століть
19
трацького походження). Про нього писали історики Геродот, Тухідід і Страбон. Гети в їхніх описах зображені як дуже войовниче плем'я, «найсправедливіші люди».
Геродот у своєму описі про похід перського царя Дарія в 513 р. до Різдва Христового проти гетів дав опис земель, які вони заселя-ли. В його війську було багато греків, які йшли з торговою метою. 3 цього часу на півдні Бессарабії починають з'являтися грецькі колонії. Воювали з гетами (але недовго) і македонський цар Філіп II, його син Олександр та інші наступники престолу
В II ст. до н.е. зникла держава сколотів (скитів); на 'їх місце при-йшли сармати, які загрожували державі гетів. Сармати проіснували до II ст. по Хр., коли 'їхня сила була знищена готами, а 'їх рештки злилися зі слов'янами.1 Десь близько 185 р. серед гетів з'явився новий народ - бастарни або бастерни. Бастарни були дуже войовничим народом, але з гетами вони жили в злагоді й спільно виступали проти сарма-тів і римлян. У 73 році римський намісник Македоній Лукул розбив союзні війська траків, гетів і сарматів. По 'їх розгромі на півночі від Дунаю по сусідству з гетами з'явилися даки. Даки і гети говорили тією самою мовою. Гето-дакійці вели довготривалі війни проти римлян. їхній цар Децебал навіть змусив римського імператора підписати з гетами мир. Його держава найбільшої могутності досягла в 40-44 рр., але після смерті 'їх короля Бурвіста дако-гетська держава розпалася на декілька частин. Гети захопили Буковину, Молдавію, Бессарабію і частину Галичини.2
Наступники Бурвіста продовжували боротьбу проти римлян. Найбільший успіх у цій боротьбі мав Декебал (Децебал), який при-мусив римлян підписати принизливий для них мир, за яким вони платили дакам данину (з 86 до 98 р. по Хр.). Новий намісник Риму войовничий Траян у 101 р. на чолі багатотисячного війська вирушив проти Децебала, розбив його військо, але остаточно Дакію не підко-рив. Лише після другого походу в 105-106 рр. даки були розбиті. Але й після цього римляни не відчували спокою у завойованих землях. Тра-ян проводив масове винищення або переселення гетів з Дакі'ї. «Я ви-губив гетів, - заявив Траян, - людей найхоробріших, які коли-небудь жили на світі, хоробрі вони не тільки завдяки тілесній силі, але пере-довсім тому, що глибоко в свою душу вкоренили науку бога Зальма... (бог війни Арес)».3
1      Жуковський А. Історія Буковини, ч. I, Чернівці, 1991, с.12
2      Там само
3      Жуковський А. Історія Буковини, ч. I, с.15
20
^лф Тайсенюк^
У III ст. по Хр. Римська імперія слабне. В її землі вторгаються кочові народи. Велика мандрівка народів тривала з 271 р. по IX ст.
Пергпим кочовим народом, який прибув на Буковину, були готи, германське плем'я, яке частково прийняло християнство. В 375 році на зміну готам прийглла найжорстокіша орда монголів з Азії - гуни. За гунами переходило землю Буковини германське плем'я гепідів. В другій половині IX ст. через Буковину пройшла азійська орда угрів (мадярів).
У X ст. пересувалася нашими землями орда печенігів. Незабаром 'їх витіснили кумаки (половці). Половці займалися хліборобством і скотарством. Пізніше спільно з місцевим слов'янським населенням вони боролися проти татар (татаро-монголів).
Останніми кочівниками, які мали досить сильний вплив на міс-цеве населення, були татари, які в 1241 р. напали на українські землі, пройшли Буковиною.1
В XII ст. на берегах Дністра з'являються генуезці, які поселя-ються в тих місцях, де були грецькі колонії, утворюють поселення, ведуть жваву торгівлю. За стародавніми переказами вони перебу-вали і в Хотині.
В XIII ст. утворилися дві держави: Волощина і Молдавія. Бесса-рабія перебувала в складі Молдавії, а в XVI ст. вона підпала під владу Туреччини.
Бессарабія, куди входила Хотинщина, в XV-XVI ст. дуже часто називалася Волощиною. Середня і Північна частини Бессарабії мали назву Запрутська Молдавія. Бессарабія (Тага ВазагаЬіазса) одержала свою назву від фамілії волоських господарів Бассарабов. Румунський науковець Б. П. Хаждеу виводить цю назву від двох слів: «бан» і «сараба» (Вап+8агаЬа), з яких перше означало «володіння», а друге -назва фамілії, яка належала до привілейованої дакійської касти.
Слов'яни на землях Бессарабії
Перші згадки про слов'ян є у працях римських письменників Плінія Старшого, Птоломея (I і II ст. н.е.), які називали 'їх венедами. Слов'янські племена в давнину займали велику територію, заселяли вони також Буковину і Бессарабію. Анти - це перша назва укра'їн-ських племен, які виступають в історії. Ця слов'янська держава, до складу яко'ї входили Бессарабія і Буковина, проіснувала від кінця IV до VII ст. Пізніше на цій території проживало слов'янське плем'я ти-
Там само.
(рукшин на зламі століть
21
верців. Ці племена вперше згадуються в «Повісті временних літ» в середині IX ст. У стародавньому київському літописі про слов'янські племена уличів, тиверців сказано, що вони «седяху по Бугу и Днестру і приседяху к Дунаеви аж до моря». 3 тиверцями і уличами воював («имяше рать») київський князь Олег, який включив 'їх до складу своєї держави. Літописець згадує тиверців пізніше - у 885, 907 і 944 роках. Селища тиверців, які датуються УІІІ-Х ст.ст., виявлені в 54 пунктах Чернівецької області.1
Археолог Г.Б.Федоров вважає, що назва «тиверці» походить від слова «твердь» і означає «жителі укріплених поселень». Інші історики назву «тиверці» пов'язують зі стародавньою назвою Дністра - Тірасом.
Археологічні розкопки, проведені на Буковині радянськими вче-ними, зокрема професором Б. О. Тимощуком, свідчать про те, що ця територія в I тисячолітті була заселена слов'янами. Так, наприклад, під час розкопок в Чернівцях і Дарабанах виявлені унікальні мате-ріали щодо конструкції оборонних споруд, а у літописному Василеві розкопали рештки кам'яного храму - видатної пам'ятки архітектури Галицької Русі. Одержані археологічні дані разом з писемними джере-лами свідчать про те, що Північна Буковина належить до тіє'ї частини Східної Європи, де тривав довгий і складний процес формування і розвитку слов'янських племен.
Розкопки, які провели археологи, виявили сліди і речові докази життя первісних людей вже в найдавніші часи на території Північної Буковини, зокрема і на Хотинщині (Атаки, Хотин, Анадоли, Дараба-ни, Пригородок, Гордівці, Долиняни, Круглик, Перебиківці та інші). Але особливо багато речових доказів знайшли археологи періоду по-селення слов'ян на нашій території в другій половині I тисячоліття н.е. Знайдено велику кількість поселень і могильників. На території Рукшина розкопок археологи не проводили, але знайдені кам'яні зна-ряддя праці, уламки (черепки) розбитого глиняного посуду свідчать, що і тут в давнину проживали слов'янські племена.
Селище слов'ян у Пригородку розташоване на десятиметровій терасі Дністра, рештки його протяглися вздовж берега на 300 метрів. В 1966 році на території селища експедиція Чернівецького краєзнавчого музею розкопала житла - напівземлянки прямокутної форми. Його площа становить всього 7 кв. м. Житло заглиблене у землю на 0,6 м, його стіни зсередини обшиті деревом, а ззовні обкладені кам'яними плитами. У північно-східному кутку споруди в неглибокій ямі міс-тилася піч-кам'янка. У житлі знайдені уламки ліпних неорнаменто-
1 Тимощук Б.О. Швнічна Буковина - земля слов'янська. Ужгород, 1969. С.57
22
^лф Тайсенюк^
ваних горщиків та глиняних сковорідок, залізний ножик довжиною 7,5 см та багато кісток тварин (корови, дикого кабана).1
Слов'янські племена Північної Буковини в ІХ-ХІ ст.ст. входи-ли до Київської держави, а в ХІІ-ХІУ ст.ст. - до Галицького, потім Галицько-Волинського князівства.
У другій половині XIV ст. українська державність занепадає і розпочинається молдавський період.
Шипинська земля
У першій половині XIV ст. на східних схилах Карпат, в долині р. Молдова утворилося залежне від Угорського королівства Молдав-ське князівство. У 1359 році воно одержало незалежність і розшири-ло свої володіння завдяки частині території Буковини, яку історичні документи XIV- XV ст.ст. називають Шипинською землею (центр с. Шипинці Кіцманського району). До складу Шипинської землі входи-ла і територія сучасного Хотинського району. За цю територію точи-лися довготривалі війни між Молдавією і Польщею.
Про історичну назву Шипинська земля існують згадки в доку-ментах з 1359 і до 1436 року Конкретні кордони цієї території за-фіксовані грамотою 1433 р. На заході Шипинська земля межувала з володіннями Польщі, її кордоном була річка Колочин. На півночі Шипинська земля сягала до Дністра, на півдні - до річки Серет. Тери-торія Шипинської землі майже збігається з територією сучасної Чер-нівецької області.
Писемні пам'ятки XV ст. зберегли деякі відомості про міста і села, а також адміністративний поділ Шипинської землі. Так, грамота 1436 року визначає «истин(н)огБ земли Шєпинско'В, то есть Хот'Внь, Цецюнь и Хмеловь, и со всеми волостьми, «м'Встьі, сєли»2. Грамота 1433 р. також говорить про «городьі Цецюнь и Хмеловь, со(т)ьіми во-лостми и сєльі, которьі иж"В к ним прислушають»3.
Якщо перша писемна згадка про Рукшин належить до 1456 р., то, очевидно, можна твердо сказати, що в число отих сотень сіл та волос-тей входив і Рукшин.
Шипинська земля зберігала політичну автономію ціле століт-тя. Втрачала вона її в міру того, як адміністративні посади перехо-дили до рук молдавських бояр. Вже в середині XV ст. були утворені
1      Тимощук Б.О. Швнічна Буковина - земля слов'янська. с.52
2      Со$ІасЬе8си М. Боситепіе тоИоуепе^Іі сіеіа §1еґап сеі Маге. Уоі. II. 1а$і, 1932, р. 706.
3      Там само, р. 661.
(рущиин на зламі століть
23
Чернівецький і Хотинський повіти і назва Шипинська земля зникла (1436 р.). Поступово ці повіти стали називатися Буковиною. Крім старих сіл XIV- XV ст.ст. на цій території виникли і нові, відроджу-валися запустілі внаслідок татаро-монгольської навали і численних феодальних воєн села. Господарі Молдавії роздавали своїм слугам се-лища за вірну службу (так називали територію запустілого села) для відродження сіл.
На жаль, знайти документи, кому було надано землі, де ви-никло село Рукшин, поки що не вдалося. Чому? Тому що більшість грамот Молдавських воєвод зберігаються в Румунії або вже втрачені.
24
^Ялф Тайсенющ
Славні предки України - Руси
Князь Олег
Князь Ігор
Княгиня Ольга
Князь Святослав
Фущиин на зламі століть
25
Володимир Великий
Ярослав Мудрий
Перший Галицький князь Володимирко
Перший Галицько-Волинський король Данило
26
^Сщв Тайсенющ
Дмитро Вишневецький-Бойдо
Отомон Івон Підково
Київський митрополит Петро Могило
Петро Коношевич-Согойдочний
Фущиин на зламі століть
27
Павло Полуботок
Богдан Хмельницький
Юрась Хмельницький
Іван Мазепа
28
^лф Тайсенюк^
Хотинщина в Молдавський період
Молдавське феодальне князівство утворилося в 1359 році. Осно-воположником і першим воєводою Молдавії був Богдан I (1359-1365). Його держава охоплювала землі біля річок Серет, Сучава і Молдава. На півночі вона межувала з «Шипинською землею». За цю територію довгий час йшла боротьба між Молдавією і Польщею. В кінці XIV ст. кордони Молдавії дійшли до Дністра. Це зробив литовсько-руський князь Юрій Коріятович з Поділля, який у 1373-1374 рр. став молдав-ським воєводою, перемігши молдавських представників роду Муша-тів. У 1374 році перемогли Мушати (Петро), і цей рід володів Молда-вією приблизно 200 років (до 1552 р.).
Петро Мушат перебував при владі від 1374 до 1391 року Щоб зберегти Молдавську державу, на яку зазіхали і турки, і угорці, Пе-тро Мушат склав присягу Польщі, яка на той час була досить сильною державою. Угоди з Польщею укладали й інші воєводи Молдавії, але не завжди 'їх дотримувалися. Петро Мушат зумів використати непорозу-міння між Ягайлом (Польща) та Жигмонтом (Угорщина) і окупував північно-східну частину «Шипинської землі» з твердинями Хотин, Цецин і Хмелів.
РоманІ (1391-1393,1399-1400) за час свого дворазового володін-ня розширив межі Молдавії від «гір аж по Чорне море».
3 1393 до 1399 року на Молдавському престолі перебував Сте-фан. У XV ст. Молдавія досягла великих успіхів в економіці, політиці, соціальному розвиткові. Це був період правління Олександра Добро-го (Сеі Вші) і Стефана (8їе1ап сеі Маге).
Олександр Добрий1 (1401-1432) багато зробив для своє'ї держави, старався жити у згоді з сусідами. У його грамоті від 8 жовтня 1408 року вперше згадуються Чернівці, де збиралося мито з польських купців. При ньому Молдавська держава досягла великих економічних успіхів. Після його смерті при владі перебували Стефан II, Ілля. Держава ослабла. Але в 1457 році до влади прийшов син Богдана (1449-1451) Стефан, який правив 48 років (1457-1504) і увійшов в історію як Великий. Це був період найбільшої могутності Молдавії, а Стефан -найславніший молдавський воєвода.
Перед смертю Стефан Великий скликав усіх сво'їх радників, ве-ликих бояр та архієреїв і сказав, що вони не зможуть охороняти дер-жаву так, як це робив він. А тому радив тримати зв'язок з Туреччи-ною, проте зберігати незалежність. А якщо вони не зможуть добитися
Жуковський А. Історія Буковини, ч. I, с.57
(рукшин на зламі століть
29
миру й дружби з турками, то краще померти, захищаючи вітчизну На жаль, його наступники незабаром потрапили у васальну залежність від Туреччини.1 Хотин опинився в руках турків.
У 1513 році Богдан III Одноокий (1504-1517), син Стефана Ве-ликого, підписав мирний трактат з султаном Селимом, але вже при Петрі Рареші (1527-1538 і 1541-1546) турки вторглися в південну Бес-сарабію. Петро Рареш звернувся по допомогу до московського царя, але обіцянка Росії залишилася невиконаною.
Після Петра Рареша Молдавією правив Петро Кульгавий. Але турки, які вторглися в Молдавію і спустошили її землі, прогнали Петра і поставили Стефана Лакусту. Одним з його наступників на молдавському престолі був авантюрник Якоб Геракліт Деспот (1531-1563), потім Олександр Лапушнянул (1552-1561 і 1564-1568). У 1574 році молдавський воєвода Івоня (Іван Жорстокий), молдавською мо-вою Іуап-сеІ-СитрІії, звернувся по допомогу до козаків і поляків, які, крім допомоги, спустошували землі Молдавії.2
У 1577 році козаки захопили Молдавію і посадили свого отамана Івана Підкову на престол в Яссах. Новий воєвода призначив хотин-ським паркалабом свого товариша Станіслава Котецького, але пере-бував він тут недовго.
Запеклі бої під Хотином відбувалися на рубежі XVI- XVII ст.ст., коли воєводою був Єремія Могила, якого підтримували поляки. В 1600 році Єремія Могила зазнав поразки у боротьбі з волоським гос-подарем Михаєм Витязем. Разом з братом Семеном він відступив до Хотина, куди підійшло волоське військо з гарматами. Здобути місто воно не змогло і незабаром відступило.3 Хотин кілька разів перебував у руках поляків і турків. У 1621 році під стінами Хотинської фортеці козаки і поляки розбили багатотисячне військо Османа II. Хотин за-лишився в руках поляків.
У 1650 році Хотин знову в руках молдаван. Тут перехову-вався воєвода Лупул, який відмовився видати свою дочку за сина Б.Хмельницького Тимоша. Похід козаків на чолі з полковниками Но-сачем, Пушкарем і Дорошенком в Молдавію примусив Лупула видати дочку Роксанду за Тимоша. У цей час Богдан Хмельницький вів бо-ротьбу проти поляків. Хотинщина знову кілька разів переходила то до поляків, то до турків. I тільки в 1711 році після невдалого Прутського походу Петра Великого і втечі молдавського господаря Димитрія III
1      Трудьі Бессарабской ученой архивной комиссии, т.2, Кишинів, 1902, с.20
2      Трудьі Бессарабской ученой архивной комиссии, т.2, с.21
3      О.Добржанський, Ю.Макар, О.Масан. Хотинщина. Історичний нарис, 2002. с.90
30
^лф Тайсенюк^
Кантеміра з сім'єю і тисячу боярських сімей в Росію Хотинщина оста-точно перейшла під владу турків і перебувала під 'їх пануванням до 1806 року.1
Хотинщина була перетворена на мілітаризовану зону - нахіє, або райя, яка управлялася зі Стамбула.
Чотири рази на Хотинщину приходили російські війська, від чого жителі краю зазнавали великих втрат живою силою, крім того, знищувалися або розорювалися селянські господарства. Рукшин розташований поблизу Хотина, на його околицях точилися крово-пролитні бо'ї. Село зазнавало розорення від постою військ. Особливо важким для рукшинців був 1769 рік під час російсько-турецької ві-йни 1768-1774 рр.
Звернімо увагу на військові ді'ї російських військ проти турець-ких укріплень біля Хотина і само'ї фортеці, які почалися 19 квітня і тривали до 9 вересня 1769 року, бо вони проходили на полях Рукши-на, жителі якого відчули весь тягар війни.
Для успішних дій проти турецьких укріплень в Хотині на Поді-ллі була сформована армія князя Голіцина (до 65 тис. чол.). 11-14 квіт-ня 1769 року ця армія переправилась через Дністер у 60-ти кіломе-трах південніше від Хотина. Вона нараховувала 48568 чол. стройових: піхоти - 27907 чол., регулярної кінноти - 10574 чол., нерегулярної -9000 чол., артилерійських та інженерних чинів - 1087 чол. Крім того, при армі'ї перебувало нестройових 5683 чол. В армі'ї було близько 100 польових гармат і 100 понтонів.2 Армія Голіцина від Новоселиці відправилася до Хотина і вже 18 квітня, не зустрівши сильного опору з боку ворога, підступила до Хотина. На ночівлю во'їни зупинилися на Ясській дорозі (ґрунтова дорога від Хотина до другого току, тобто на околиці Рукшина), щоб 19 квітня розпочати наступ на ворога. Хотин-ська фортеця мала 194 гармати: 171 довга гармата, 23 мортири. Тур-ки мали достатні запаси харчів і пороху. Живо'ї сили нараховувалося близько 30 тисяч чоловік.
Перебування багатотисячної армі'ї біля Рукшина, роботи з орга-нізації укріплень призвели до того, що майже всі жителі села покину-ли сво'ї домівки і змушені переховуватися в лісах (а це були пасхальні дні). Зернові запаси селянських дворів пішли на утримання росій-ських солдатів, на фураж для коней.
Після тригодинної артилерійської підготовки під керівни-цтвом полковника Меліссино ворог відступив: частина - до Бендер, частина - у фортецю.
1      Н.ВЛашков. Столетие присоединения Бессарабии к России. 1812-1912, с.6
2      Инженерньій журнал №6, июнь 1877, Санкт-Петербург, с.633-638
(рукшин на зламі століть
31
Як тільки турецька кіннота повернула назад, князь Голіцин на-казав військам іти в атаку Для захоплення ворожих окопів наступали 5 полків піхоти, 8 батальйонів гренадерів і 5 карабінерних полків під керівництвом генерал-поручика Штофельна і князя Долгорукого. Це були Невський, Ширванський, Інгерманландський, Ризький, Рязан-ський, Каргопольський, Нижньогородський та інші полки.
Ворог був вибитий з окопів, але встиг заховатися в фортеці. На-ступила ніч, і бій скінчився. Російські війська захопили 7 ворожих гармат, табір і багато коней. Втрати росіян становили 41 чол. (в т.ч. і генерал-майор Долгорукий, який помер від важкого поранення).1
20 квітня майже весь день тривав гарматний обстріл фортеці, але штурмувати фортецю Голіцин не насмілився. При армі'ї не було обло-гових гармат і закінчувалися продовольчі запаси. А поповнити 'їх тут неможливо, бо край був спустошений турками. 21 квітня російські війська відступили до Новоселиці, де розгромили ворожі війська, які йшли на допомогу хотинському гарнізону. Ворог втратив до 400 чол., 50 нав'ючених верблюдів і 100 мулів з різним вантажем, 3 прапори, срібну булаву паші, багато коней, наметів.
Для відпочинку во'їнів і поповнення продовольства та фуражу Голіцин відвів армію на лівий берег Дністра, де простояв близько трьох тижнів. Ворог сприйняв відхід росіян як перемогу Після корот-кого відпочинку армія Голіцина переправилася біля села Самушин і через Заставну, Ракитну, Черлену вирушила до Хотина. 1 липня армія Голіцина підійшла до с. Пашківці...
За період відходу російських військ за Дністер турки сильно укріпили фортецю, зробили великі запаси всього необхідного. Число 'їх військ досягло 80 тис. чол.2 2 липня вони вступили у бій з росіяна-ми, намагаючись не допустити 'їх до Хотина, але були розбиті, зазна-вши великих втрат живо'ї сили і обозів (250 фур, багато верблюдів і коней). Росіяни втратили 183 чол.
Російські війська після цього розпочали облогу фортеці. Голо-вні сили піхоти розмістилися на плато (тепер Гряда в Хотинському лісі) поблизу Рукшина. Це плато з фронту і з тилу та правого флангу було прикрите річечками, які протікали в глибоких ярах. Лівий фланг був прикритий Дністром (див. карту в книзі «Рукшин і рукшинці»). Військовий табір утворив продовгувате каре, укріплене окопами, вов-чими ямами. По вершині горба були насипані 5 окремих редутів (у народі «шанців»), далі на схід - 4 редути в шаховому порядку. Перед
Инженерньій журнал №6, июнь 1877, с.640 Инженерньій журнал №6, июнь 1877, с.648
32
^лф Тайсенюк^
переднім фронтом збудували 5 флеш. Лінію до села Анадоли зайняли: частина важкої кінноти, 6 полків пїхоти, єгерський корпус і 60 гармат під керівництвом князя Прозоровського. Тут були збудовані люнети і флеші, вовчі ями в кілька рядів, а на флангах збудовано 2 редути. Укріплення були зроблені і на лівому березі Дністра.1 У редутах роз-міщувалися до однієї піхотної роти і 2 полкові гармати. Укріплення, зроблені російськими військами, призвели до повної блокади форте-ці. Обстріли її тривали до 20 липня 1769 року. Тільки з лівого берега Дністра на фортецю було кинуто 2371 ядро, 1400 гранат, 230 розжаре-них ядер. Ворог по цих батареях зробив 4490 пострілів. Але вбитими були тільки 20 чол., пошкоджено 3 гармати.2
Оточені у фортеці турки чинили впертий опір. Але прорвати блокаду не змогли. Тим часом становище гарнізону у фортеці погір-шувалося з кожним днем. Посилювалися хвороби, сморід від трупів, яких не було де хоронити, тіснява, нестача води. Турки вислали з фортеці молдаван і волохів, яких прийняла російська армія. Полонені заявили, що турки мають намір прорвати оборону і рухатися до Пру-та, якщо не прибуде допомога. I справді, в середині липня до Хотина йшла допомога: 40 тисяч військ кримського хана і сильний корпус турків (20 тисяч) Молдаванчі-паші.
22 липня до Хотина прибув кримський хан з 25 тис. чол. і 19 ма-лими гарматами. Лінію від Анадол і до Ясської дороги прикривали війська під командування князя Прозоровського. Татари кілька ра-зів атакували позиції росіян, але були відбиті. Особливо жорстокі бої велися біля редутів на рукшинських висотах, які прикривали розмі-щення головного табору росіян. Проти татар князь Голіцин вислав 4 піхотні полки і частину кінноти, а 8 гренадерських батальйонів атакували татар. Ворог - розбитий. Поле було усіяне трупами людей і коней. Росія ж втратила тільки 75 чол. вбитими та пораненими і 54 коня.3
Блокада фортеці продовжувалася. Становище блокованих по-гіршувалося з кожною годиною. Російські війська не допустили до фортеці і 50-тисячний загін турків і татар Молдаванчі-паші в перші дні. Але 1-2 серпня російська армія, яка відчула нестачу боєприпасів і харчів, відійшла на лівий берег Дністра. Молдаванчі-паша увійшов
Инженерньій журнал №6, июнь 1877, с.650 Там само, с.653 Там само, с.658
(рукшин на зламі століть
33
у фортецю, але довго тут перебувати не зміг: відчував нестачу всього, посилилася втеча турків, грабежі населення. Молдаванчі-паша зро-бив спробу перейти на лівий берег Дністра, але був відкинутий назад. Бої продовжувалися до кінця серпня - початку вересня, турки мали великі втрати живої сили (до 8 тис. чол.). Росіяни втратили 1124 чол. Невдалі спроби верховного візира укріпитись на Поділлі, розгромив-ши російські війська, закінчилися його поразкою. Тому вночі з 8 на 9 вересня він покинув фортецю з рештками свого війська. В Хотин 9 вересня вступив генерал-поручик Ельмпт з двома гренадерськими полками. У фортеці виявилося тільки 20 чоловік, війська та жителі покинули її. Місто було сильно зруйноване гарматними пострілами росіян.
У фортеці турки залишили непошкодженими гармати, багато снарядів, пороху, свинцю, рушниць, військової амуніції. У магазинах (складах) знайдено великі запаси пшениці, борошна, сухарів.1
Похоронні команди ледве встигли за 12 днів зібрати трупи і за-рити їх в ями. Так закінчилися воєнні дії 1769 року Як бачимо, війна 1768-1774 років, особливо бої 1769 року, проходили на рукшинських полях, свідками яких є польові редути. Були зруйновані селянські хати, забрано зерно, худобу, коней, вози як турками, так і росіянами.
За Кучук-Кайнарджійським миром 1774 року, Хотин був повер-нутий Туреччині.
Під час нової російсько-турецької війни 1787-1791 рр. на рук-шинських землях знову точилися кровопролитні бої. Російська та Австрійська імперії прагнули заволодіти територією Хотинської райї. Проти турецьких загарбників вони діяли спільно, але кожна з них пе-реслідувала свої цілі.
«Бойові дії на буковинській ділянці фронту вів VI Галицько-Буковинський корпус під командуванням генерала кавалерії прин-ца Й. Заксен-Кобурзького. Загальна чисельність його сил становила майже 18 тисячвояків...». «Протягом березня-квітня відбувалися су-тички супротивників на австро-турецькому кордоні. Лише 11 травня корпус перемістився в район Рукшина і вступив у завзяті бої з турка-ми на підходах до Хотина. Однак австрійцям не вистачило сил і засо-бів, щоб цілковито блокувати фортецю. Це вдалося зробити лише у липні, коли на допомогу підійшла російська дивізія на чолі з генера-лом Салтиковим...». Але тільки після 9 вересня почалися перегово-ри про капітуляцію, умови якої підписано 19 вересня 1787 року Ту-
Инженерньій журнал №6, июнь 1877, с.671
34
^Сщв Тайсенющ
Молдавські воєводи
Дрогош Водо, полювоння но зубро
Петру Рореш
Олексондр
Добрий (1400-1432)
Стефон III Великий (1457-1504)
Восиль Лупу Дмитрій Кантемир Молдовське князівство у 2 пол. XIV ст.
Марамуреш
Черное море
ОСНОВАНИЕ МОЛДОВЬІ. 1359 г.
Господор
Іоонн-воєводо
Лютий
Фущиин на зламі століть
35
Битви за
Облога польсько-козацького
табору турками під
Хотином (1621 р.)
План штурму Хотина
та Хотинської фортеці
в листопаді 1673 р.
Хотинська цитадель XVIII.
(з малюнка альбому
з музею ім. Суворова,
м. Санкт-Петербург)
Російські війська штурмують Хотин (1739 р.)
36
^Ґщв Тайсенюі^
РУССКО-ТУРЕЦКАЯ ВОЙНА
(1768 - 1774 гг.). ДЕЙСТВИЯ В МОЛДАВИИ
Російсьно-турецьна війна 1768-1774 рр. Операція в Молдавії
Штурм Хотинсьної фортеці російсьними військами у 1787 р.
План
Хотинсьної фортеці та навнолишньої території. 1769 р.
Хотин.
Ілюстрація Б. Гане 1790 р.
(рукшин на зламі століть
37
рецькому гарнізону дозволялося покинути Хотин із сім'ями, майном і навіть особистою зброєю. Це сталося 29 вересня і тоді ж австрійські частини зайняли фортецю».1
Та за мирним договором Хотинщина знову поверталася Туреч-чині, але вже не надовго.
Тільки за Бухарестським мирним договором 1812 року Хотин-щина перейшла до Росії.
Визвольні війни за звільнення бессарабського краю від турець-ких поневолювачів тривали сто років. Кров'ю сотень тисяч росіян, українців, молдаван, відомих і невідомих героїв напоєна і насичена щедро наша Бессарабська земля. Єпископ Кишинівський Серафим у своїй промові з нагоди 100-річчя приєднання Бессарабії до Росії заявив (подається мовою оригіналу): «Ньш'В, в стол'Втнюю го-довщину пріобщенія Бессарабіи кь русской гражданственности и культур'В, мьі, бессарабцьі, молитвенно вспомянемь павших геро-евь и вс"Вхь потрудившихся и содействовашихь зтому пріобщенію. Души ихь во благих водворятся и память ихь в род"Б и родь! Тебе, Господи, просимь, помози рабамь Твоимь, их-же честною кровью искупильньі...».2
У цій невеликій за розмірами книжечці читач зможе ознайоми-тися з датами і місцевостями краю, які причетні до історичних по-дій, пов'язаних з війнами за визволення цього краю. Це місцевості буковинського краю - Рухотин, Данківці, Новоселиця, Непоротово, Раранча (Рідківці), Ржавинці, Санківці, Колінківці, Ставчани, Сталі-нешти (Стальнівці), Ширівці, Рукшин та ін.
Отже, щоб зрозуміти сьогодення, нам треба частіше зазирати в минуле. Бо тільки той чогось вартий, хто цінує минуле, пишаєть-ся ним.
 
1        Скорейко Г.М. Російсько-турецька війна 1787-1791 років. Буковина в контексті євро-пейських міжнародних відносин (з давніх часів до середини XX ст.). Рута. Чернівці, 2005, с. 246-247
2       Лашков Н.В. Столт.тіе присоединения Бессарабіи кь Россіи, с. 10
38
^лф Тайсенюк^
Наш край після 1812 року
Бессарабська область: організація управління
Російсько-турецька війна завершилася перемогою Росії. За мирним договором 1812 року до Росії були включені землі між Дні-стром і Прутом, в тому числі і колишня Хотинська райя. Вся при-єднана територія отримала адміністративну назву «Бессарабія», а жителі її стали громадянами Російської імперії. Царський уряд обережно розпочав формування органів державного управління на новоприєднаних землях.
До приєднання до Росії Бессарабія ділилась в адміністративному плані на три самостійні частини. Перша частина, так звана «райя», -фортеці Хотин, Бендери, Аккерман, Кілія, Ізмаїл з передмістями скла-дали турецьку частину Бессарабії і управлялися турецькими пашами. Друга - південна Бессарабія, була володінням татар, які знаходились у васальній залежності від турків. Третя - центральна частина Бесса-рабії - підкорялася молдавському господарю.
Кожна з 3-х названих частин ділилась на цінути (повіти) і пер-бувала під владою справників. У волостях головним правителем був околиш (волосний старшина), у селах - двірники (сільські старости). Всі ці чиновники контролювали збір податків, десятини, спостерігали за належним виконанням селянами своїх натуральних повинностей.
Ніяких твердо встановлених законів у Бессарабії фактично не іс-нувало. Діловодство трималося на місцевих феодальних звичаях. Всі чиновницькі посади зверху й донизу куплялися, а сам Молдавський господар купляв своє місце у турецького султана в Константинополі. Тому кожен чиновник, який отримував посаду на певний термін, ста-рався чим більше збагатитися за рахунок трудового люду при зборі податків.
Такий порядок управління краєм був і на початку приєднання Бессарабії до Росії. Тільки пізніше, російський уряд провів карди-нальні зміни в управлінні областю (пізніше губернією).
У липні 1812 року Сенат видав наказ про створення в Бессарабії Тимчасового Комітету, який займався організацією місцевої влади.
У березні 1812 року цар підписав закон про управління краєм -«Правила тимчасового управління Бессарабії». Влада поділялася на цивільну та військову. В Бессарабії утворилося шість повітів і дев'ять округів, які очолював справник. У руках справника зосереджувалася вся адміністративна, судова та виконавча влада.
(рукшин на зламі століть
39
У квітні 1818 року царем Олександром I підписано «Статут утворення Бессарабської області». В адміністративному відношенні область поділялася на 6 цинутів (повітів): Хотинський, Ясський (Бельцький), Оргіївський, Бендерський, Аккерманський, Ізмаїль-ський. Обласним центром стало місто Кишинів. За Статутом, суди в області складалися з судді та двох членів суду, які обиралися дворя-нами. У містах для керівництва господарством, торгівлею та ремесла-ми вводилися міські думи та цехові управи.
У березні 1820 року Олександр I підписав Положення про Верхо-вну раду Бессарабської області, яке істотно обмежувало права мол-давських бояр і посилювало роль намісника.
У 1822 році справи щодо управління Бессарабією було передано до юрисдикції міністра внутрішніх справ.
У 1823 році бессарабським намісником призначено Новоросій-ського генерал-губернатора графа М.СВоронцова.
У 1825-му скасовано судові функції Верховної ради. Найвища су-дова влада передана Сенату.
1828 р. цар Микола I підписав закон «Установлення для управ-ління Бессарабською областю». За цим законом, рекрутська пови-нність в області скасовувалася. Бояри звільнялися від усіх податків і зрівнювалися в правах і цивільних привілеях з російським дворян-ством. Основна маса населення - царани, або бірники. Вони були вільними і поселялися на державних, поміщицьких і вільних землях та сплачували кілька видів податків. Царани (крім циган) не могли бути кріпаками. Влада в області зосереджувалася в руках Новоросій-ського і Бессарабського генерал-губернатора. Замість Верховної ради створювалася обласна рада з 7 чоловік. Обласний уряд замінювався обласним управлінням. За «Установленням» посилювалася русифі-каторська політика і ліквідовано виборність посад, заборонялося ви-користання молдавської мови в державних установах. Цінути в 1828 році перейменовані на повіти.
У 1816 році Хотинський цінут (повіт) мав 8 околів, до кожно-го з яких в середньому входило по 22 села. Село Рукшин - до Раш-ківського околу Цінут управлявся двома пиркалабами, один з них - російський чиновник, інший - з молдавських бояр. Кожний цінут поділявся на волості. До Хотинського цінуту входили 12 волостей: Рукшинська, Клішковецька, Грозинецька, Данковецька, Новоселиць-ка, Стальнівецька, Кельменецька, Романковецька, Єдинецька, Лип-канська, Бричанська, Сокирянська. Волосні правління Хотинського повіту утворені згідно з Указом «Про створення волосних правлінь в
40
^лф Тайсенюк^
державних поселеннях Бессарабської області» від 9 вересня 1826 року і розпочали свою діяльність з 1 січня 1927 року
Що робили волосні правління? Розглядали дрібні скарги, слід-кували за своєчасним збором податків та виконанням земельної по-винності, за пожежною безпекою у волості, утримували в належно-му стані дороги і мости, піклувалися про вдів і сиріт, встановлювали опікунство, проводили перепис населення, складали списки поселян. Припинили свою діяльність волосні правління в 1918 році у зв'язку з переходом Хотинського повіту під юрисдикцію Румунії.
Рукшинське волосне правління мало своє приміщення на місці сучасного будинку культури, і біля нього в 1828 році посаджені дві липи, одна з яких збереглася і досі. Перед будинком волосного прав-ління становлено погруддя царя Олександра II, яке «революціонери» знищили в 1918 році.
Місцеве управління в повітах в 1828-1868 рр. здійснювали: пові-товий суд, земський суд, повітовий прокурор, казначейство. 3 24 січ-ня 1834 р. земським суддям підпорядковувалися волосні правління, які утворювалися в кожній волості і обиралися на 3 роки. Сільський суд діяв у складі волосного голови, старости та десяти почесних се-лян, які називалися добросовісними. Він розглядав цивільні справи царан. Кожний представник сільської влади мав печатку, яку ставили на всі рішення і ухвали, чим Їх затверджували. Для ведення справ і ке-рівництва військовозобов'язаними, а також для боротьби із злочин-цями, існувала посада соцького. Волосні правління підпорядковува-лися згідно з «Положенням про царан» від 24 січня 1834 р. земським судам.
Земські установи в Північній Бессарабії організовані в 1869 р., хоч Положення про Їх утворення видано ще 1 січня 1864 р. Чим за-ймалися земства? Відстоюючи інтереси поміщиків, вони турбувалися про організацію для землевласників довгострокового кредиту, олій-ниць, повстяних підприємств, які переробляли сировину поміщиць-ких господарств. Селянські надільні господарства оподатковувалися більшими сумами земських губернських зборів, ніж поміщицькі.
У 1873 році Бессарабію перетворено у звичайну губернію Росій-ської імперії.
Губернагпорами Бессарабії були:
1.  1812-1815 рр. - військова влада адмірала П.В.Чичагова.
2.  1813-1816 рр. - С. Д. Стурдза - перший цивільний губернатор.
(рукшин на зламі століть
41
3. 1816 р. - генерал-майор Гартінг (колишній комендант м. Хо-тин), але його не любили бояри, тому він незабаром був звільнений.
4.1816-1818 рр. - намісник Бессарабіїгенерал-лейтенант Олексій Миколайович Бехметєв.
5.  1818-1823 рр. - генерал-лейтенант Іван Миколайович Інзов.
6.  1823-1844 рр. - Бессарабським намісником призначено Ново-російського генерал-губернатора М. С. Воронцова (1782-1856).
7.1847 р. - цивільний губернатор генерал-лейтенант П.І.Федоров (з 1836 р. - військовий губернатор). 8._______рр. - барон І.О.Веліо.
9.  1852 р. - Е. Е. Гангардт.
10.  1859 р. - М. Л. Фантон де Верраойн. 11._______рр. - П. А. Антонович.
12.  1869-1870 рр.. - Е. Е. Гангардт.
13.  1861 р. - генерал-лейтенант Микола Гнатович Шебеко. 14._______р. - Євген Ос.Янковський.
13._______р. - Модест Маврикійович Коніар.
14._______р. - А.П.Константинович.
15.  1901 р.- генерал-лейтенант фон Раабен.
16.  1906 р.- камер-генерал А.М.Харузін.
Переписи населення Хотинщини в XVI - на початкуХХ ст.
Територія Хотинщини (в т.ч. і Рукшина) довгий час перебувала у складі Молдавської держави, а пізніше зазнала турецького пануван-ня. Жителі краю змушені були підкорятися законам поневолювачів, зазнаючи всіляких утисків і знущань. Правителі Молдавїї, а потім турецькі завойовники завжди намагалися зібрати у вигляді різних податків якнайбільше грошей у державну казну. Щоб знати кількість проживаючих на територїї цинуту (пізніше повіту), правителі наказу-вали проводити переписи жителів.
Найдавніші дані перепису за 1591 рік навів А.В.Болдур в «Гзго-гіа ВазагаЬіеі» уоі I. В Хотинському цинуті нараховувалося тоді 1916 селянських господарств (голів сімей) - їагапі сіе «Ї8їоу», бідноти (8а-гасі) - 232, представників панівних класів (куртени, ваташі, немеші) - відповідно 71-41-122, священиків - 95. Всіх господарств - 2483.!
Збереглися дані переписів XVII- XVIII ст., які проводили турець-кі урядовці. Турецький мандрівник Е. Челебі повідомляв, що в 1657 р.
ВоИиг А.У. Ьіогіа Ва«агаЬіеі. Уоі I. СЬі$іпаи. 1937, р.306
42
^лф Тайсенюк^
до Хотинської волості належало 70 сіл. Перепис 1715 року засвідчив, що до неї входило 93 села, проте в дефтері (реєстрі) збереглися дані лише з 59-ти населених пунктів. У 49-ти з них не виявилося жодного жителя, і тільки в 10-ти селах нараховувалося 385 родин. Чому так мало? Турецькі урядовці пояснювали це тим, що селяни розбіглися через вторгнення московитів, які зимували раніше в цьому краї або після повторного завоювання (турками).1
В 1769 році Хотинщину від турків звільнили російські війська і вона була повернута Молдавії. Незабаром тут розпочала свою діяльність цивільна адміністрація, призначена молдавським господарем, якому необхідні були дані про наявність в цинуті селян-бірників. Називали 'їх так тому, що вони сплачували державі бір - податок. Що входило до цього податку? Ось перелік податків, які сплачували бірники грішми та різними продуктами: податок з овець (оіегіШІ), податок з бджіл і свиней (сіцтагіші), винний податок (уіпагіШІ), виноградний (ро§ипагіШІ), тютюновий (ШШпагіШІ), коров'ячий (уасагіШІ), соляний (оспеіе), ввізне і вивізне мито (уашііе). Ці податки йшли виключно в державну казну. Але ще були податки на користь володаря, бояр, єпископів, монастирів, громад. Це: камана - податок воском, безмен - плата за право торгівлі напоями, за дрібну торгівлю, повинність надавати коней і вози чиновникам, поштова повинність, штрафи за злочини і душогубство, свічковий, жнивний та сінокісний, десятина (десята частина зерна і сіна на користь власника), судові мита та багато інших видів податків, як от за дим, випасання худоби і овець, кінний тощо.2
Для цього в 1772-1773 роках проведено подвірний перепис, згід-но з яким в 151 селі нараховувалося 7286 дворів (в середньому 80 дво-рів на село). Але цифри перепису були дуже занижені. Так, у Рукшині було показано тільки 29 дворів (одна хата пуста), в яких господарів, що мали сплачувати податок бір (тобто бірників), було тільки 32. Жителів села записано не українцями (руснаками), а молдованами. В Пригородку показано 21 хату, Гордівцях - 8, Рашкові - 36, Перебиків-цях - 72, Недобоївцях - 50 хат і т.д. Виявилося, що чиновники на міс-цях, власники сіл приховували справжнє число господарств. Керів-ники села або не розуміли щодо точності подачі даних про кількість господарств, або в селах були відсутні особи, які б розуміли важли-вість справи перепису, або просто була особиста зацікавленість при-
1      О. Добржанський, Ю. Макар, О. Масан. Хотинщина. Чернівці, 2002, с.112
2      Е. Міхалевич. Бьілое Бессарабии. Кишиневские епархиальньіе ведомости (далі скороче-но КЕВ). №19. 1903, с.504-505
(рукшин на зламі століть
43
ховати справжнє число господарств села (міста), щоб приховати по-даток. Складно було провести точний перепис і через те, що селяни переходили від одного землевласника до іншого.
Тому в 1774 році проведений повторний перепис, за яким цифри були значно вищими: в Рукшині - 56 хат (господарств), Пригородку
-  23, Гордівцях - 33 (а було 8), Перебиківцях - 93 і т.д. I так по кож-ному селу Хотинщини. Списки осіб складені досить спрощено. Особа (чиновник), яка складала списки голів сімей, записувала 'іх за вулич-ними прізвиськами або опитувала одну особу, яка називала власника господарства так, як називали його по-вуличному в селі.
Списки рукшинців (власників хат) складено за іменами, деяких
- за прізвищами чи професією, або чий син, чи звідки прибув у село. Такі записи з перекрученнями і неточностями були по кожному селу (місту) цинуту (повіту).
Крім бірників, у списку с. Рукшин записано одного попа (свя-щеника) по імені Григорій. Наслідки перепису 1774 року1 засвід-чили таке:
Всіх хат - 56 (тоате сума каселор):
1 хата - попа (скредере рифетуріле, инсе: 1 попа);
55 бірників (ремин бірничь).
Списки бірників подаються мовою оригіналу.
1. Тудосе Кудерчук (мабуть, Куделько)
2. Фатер син Максим
3. Онофрей, рус (рус - українець чи прибув з України)
4. Николае
5. Хриор, рус (українець)
6. Вир Никита
7. Штефан Орбан
8. Онофрей, рус (українець)
9. Иван Николае
10. Андрей Заболот
11. Штефан Пливи
12. Васьіле, рус (українець)
13. Штефан Лясз
14. Павзл Постикз
15. Васьілз Кинцз (мабуть, Співак)
16. Ион Чернику (мабуть, Чорний)
17. Иван Малиман
Молдавия в зпоху феодализма, т. VII, ч. II. Кишинев, 1987, с.140)
44
^лф Тайсенюк^
18. Иван Предрош (мабуть, Придрик)
19. Иван Рудей (мабуть, Рудий) 20.Тоадер Кззаку (мабуть, Козак) 21.Сзманко Мисник
22. Теадер Сфалюк (мабуть, Галюк)
23. Иван чел Мик (Іван Маленький)
24. Васьіле Олодни
25. Андрей
26. Симон, рус (українець)
27. Андрей, алтул
28. Мирон Колишник (мабуть, Колісник - Погорений пізніше)
29. Микола Милецки (може, Мельничук)
30. Алекса
31. Ион, рус (українець)
32. Гаврил Озак
33. Иримия
34. Фодор Лунгул (мабуть, Довгий)
35. Бойкул Фоду (мабуть, Бойко)
36. Хриор Чимпоешул
37. Иван Немиш (мабуть, Німець)
38. Качи Фаеш
39. Михаил Страте
40. Васьіле Чинчик
41. Васьіле Слобозан
42. Иван от Колеуц
43. Алексе
44. Васьіле Жямбашик
45. Хрзил Веник
46. Лука Прошик
47. Васьіле зет крьішмарулуй (зять корчмаря)
48. Андрей дин Сьшжера
49. Фодор, крьішмар (корчмар)
50. Иван
51. Иван Крива
52. Штефан Волос
53. Илаш Барбачук
54. Игнат
55. Никита, взтзман (сільський голова)
Рефетуриле от там 1. ПопаГригоре
(рукшин на зламі століть
45
Як видно з перепису, тільки кілька прізвищ подано в такому ви-гляді, як тепер можна зустріти серед прізвищ рукшинців. Слово «рус» вказує на те, звідки дана особа (з Поділля - українець). Через сто років у селі будуть складені списки царан (селян), які економічно залежали від землевласника і, за Статутною грамотою, наділялися земельними наділами більшого розміру Всі прізвища вже подано так, як тепер пи-шуться рукшинці (дивись списки царан далі).
Із переписів довідуємося, що в Рукшині в давнину селилися пред-ставники різних національностей, які і творили спільну мову, культу-ру, мали спільні звичаї і традицїї, сповідували православну релігію. I ніде не знайдено документів, які би підтверджували, що між рук-шинцями була ворожнеча (хіба що за межі). В основному селяни не-приязно ставилися до свого пана, який надавав їм у користування невеличкі земельні ділянки, а робіт за це вимагав багато. Царани (се-ляни), крім робіт на землевласника, сплачували безліч різних податків на користь держави, місцевих адміністрацій, про що описано вище.
У 1788 році на Хотинщині перебували австрійські війська. За погодженням з Росією Хотинщину приєднано до Австрїї як «Хотин-ську марку». Австрійська адміністрація негайно зібрала статистичні відомості про Хотинщину. Було встановлено, що на територїї марки є 162 села, 3 містечка, 1 місто, фортеця, 11 фільварків. У населених пунктах проживала 7051 родина, в тому числі 322 - у Хотині.1
У 1809 році у Хотинському цинуті було міст і містечок 3, сіл -169, сімей - 13076. За переписом 1817 року, в цинуті вже було 172 села і три містечка. Цинут займав площу 248467 фальч. У власності бояр - 77 озер (ставків) з рибою, 184 садки, 257 млинів і два виноградники. У власності церковних осіб було 5 озер з рибою, 34 садки і 14 млинів. Євреї володіли двома ставками без риби, 6-ма садками і 15-ма мли-нами.
Щодо кількості населення, то, за переписом, в цинуті було 248 священиків, 48 вдів попів, два диякони, 201 даскал, 115 нижчих церковних чинів, 15655 голів селянських сімей, 1763 вдови, 2878 бур-лаків і 612 вільних від повинностей. За цим переписом, 7 сіл і частини сіл перебували у власності держави, 5 сіл - у власності резешів, 15 сіл мали змішаних власників, 172 села - у власності бояр.
Щодо економічного стану, то 42 села знаходилися в дуже добро-му стані, 102-у доброму і 30 - у незадовільному стані.2
1       Добржанський, Ю.Макар, О.Масан. Хотинщина. Чернівці, 2002, с.126
2       Гуменний. Хотинський цинут в 1806-1812 рр. Хотину - 1000 років. Матеріали Міжна-родної наукової конференції, присвяченої 1000-літтю Хотина. Чернівці, 2000, с.150
46
^лф Тайсенюк^
За майже 50 років кількість господарств у Рукшині зросла з 56 до 138, тобто майже у 2,5 раза. Але в цілому населення цих місць було нечисленим. Воно поповнювалося за рахунок втікачів із-за Дністра.
Потік втікачів з Подільської губернії був масовим у роки російсько-турецької війни 1806-1812 рр., коли Бессарабія являла со-бою глибокий тил російської армії. Тікали кріпосні й казенні селяни від поміщицького та податкового гніту, від рекрутчини і пересліду-вань поліції. 3 поміщицьких маєтків Поділля тікали десятки і сотні селян: від поміщика Піуса (Ушицький повіт) - 447, Доброжанського (Ямпільський повіт) - 200, Чижицького (Ямпільський повіт) - 164, Старшинського (Кам'янецький повіт) - 36, Комара (Могилівський повіт) - 75 і т.д.
Втікачі осідали в Хотинському, Оргеєвському, Сорокському та інших повітах півдня Бессарабії, де було багато вільних земель. Всі втікачі, які потрапили в Бессарабію до Бухарестського миру (травень 1812 р.), не підлягали поверненню на попередні місця. Після 1812 року селяни і міщани продовжували втікати, але вже зазнавали ряд трудно-щів переходу Дністра, посилення контролю за новоприбулими села.
Законами 1827 і 1828 років селяни, які міцно осіли, залишалися на нових землях, інших виселяли, віддавали в рекрути, засилали до Сибіру.
Втікачі - селяни та міщани, осідаючи в Бессарабії (головним чи-ном у Хотинському та південних повітах), вживалися в повсякденне трудове життя краю, сприяючи освоєнню спустошених земель, роз-витку промислів та ремесел.
Саме завдяки притоку втікачів із-за Дністра села Хотинщини по-чали зростати, розширюватися. Але отримати земельні наділи, які би задовольняли селянську сім'ю в їжі, поки що не було змоги. Великі земельні володіння в Бессарабії належали поміщикам. Тільки в другій половині XIX ст. селяни отримали більші земельні ділянки, які в кінці століття могли приватизувати.
Уряд приймав ряд положень, за якими поміщики повинні були добровільно передати в користування селян частину землі. Але зем-левласники не поспішали укладати добровільні угоди, і тільки під кі-нець XIX ст. почали наділяти селян землею.
Поміщики зробили все, щоб зберегти і надалі за собою більшу частину землі. Вони ігнорували принцип добровільності при укла-данні угод про наділи, скорочували 'їх розміри, зволікали з введенням Статутних грамот, відводили селянам найгірші землі, роздроблювали наділи на малі ділянки.
(рукшин на зламі століть
47
Слід відзначити, що царани Рукшина до цієї реформи 1868 року в основному користувалися лише присадибними ділянками, розмір яких був невеликий - від 21 до 40 пражин (кв. пражина дорівнювала 39 кв. саженям або 129,4 кв. метра. Це молдавська міра площі).
За Статутною грамотою, в 1871 році економічно залежних від поміщика в Рукшині було 386 господарств, хоча в селі 'їх в 1884 році вже налічувалося 476. Молодим господарям окремо землі не наділяли, їхня частка входила до складу основного наділу на господарство. Та-ких господарств в селі виявилося 110. За «Положенням» селянам по-винні були наділити по 5 десятин на господарство, але на кожен двір наділили тільки по 180 пражин, тобто по 3 десятини, куди входили і присадибні ділянки, якими селяни володіли раніше. Наділення селян землею розтягнулося аж до кінця XIX століття. Тільки 9 листопада 1906 року був виданий царський указ про те, що одержані селянами наділи переходять у приватну власність.
Селян наділили землею...
У другій половині XIX ст. на Хотинщині великі земельні володін-ня належали найбільшому землевласнику, банкіру і торговцю, голові торгового дому «Федір Рафалович і К», Зарожанського промислового товариства Федору Олексійовичу (Абрамовичу) Рафаловичу. Він во-лодів землями і лісами в селах Рукшин, Шилівці, Зарожани, Довжок, Долиняни, Ширівці, Ставчани, Керстенці, Синжер. Всі ці та інші села він придбав в основному у другій половині XIX ст. Всього йому на-лежало понад 7400 десятин (8066 га).
Земельні володіння використовувалися для вирощування цукро-вих буряків для Зарожанського цукрового заводу, відгодівлі великої рогатої худоби (волів). Володіючи великими земельними масивами, на яких працювали економічно залежні селяни, Ф. Рафалович був, по суті, господарем цих сіл.
Село Рукшин Рукшинської волості разом із залежними селяна-ми Ф.Рафалович купив у камер-юнкера О.Е.Балша за 95 тис. рублів за купчою грамотою, здійсненою в одеського нотаріуса Гуревича 6 трав-ня 1875 року. Помістя нараховувало 386 тимчасово зобов'язаних ца-ран (селян) і було закладено в Бессарабсько-Таврійський земельний банк за 55 тис. рублів.
У 1868 році цар підписав «Положення 14 липня 1868 року про царан Бессарабської області», за яким селян наділяли землею і скасо-вувалася економічна залежність від землевласників. Залежними були тільки голови сімей, які володіли земельними наділами. За Положен-
48
^лф Тайсенюк^
ням 1868 року, поміщики повинні були укласти із селянами угоду і про-тягом кількох років передати їм у власність дві третини своїх земель.
У 1870-1880 роках на підставі царського Маніфесту про звіль-нення селян від економічної залежності в душові наділи рукшинцям виділено 1273 десятин землі, за яку власник отримав від держави ви-купну суму в 42408 рублів (по 34,2 рубля за одну десятину).
Крім цієї викупної суми, Ф.Рафалович ще одержав значні кошти від селян, які отримали наділи (ГГ.Рикліс. О.О.Шумков. Рафаловичі. Сайгп в Інтернеті).
Дані Статутних грамот за 1871 рік
про наділення царан Хотинського повіту землею
за «Положенням від 14 липня 1868 року»1
н 'ю о
а
н о
ї
Оч
н 3
с н >. н
н о о
о
3
н о
о с о
о
3
Число
поселян за X
ревізією
Число поселян, які одержали землю
Оч
'ї о
Оч
>3
а>
Оч
а> О
с с
Ьч
о
Оч
ю
■3 о> ї
и 'м
Оч
ю
приписаних в іменній нумерації
о 3 *
3 о> § ї
3 X
С 3
з 3
&• м
с .с
о
3
с о с 2
м
с ї
о
-ч '^
'о '2
'3 Оч §Х
о
н О
о
м
с
3 н « а>
3
с н и
та --ч М й
о
с
3 н о X!
130
136
16572
1032
13742
837
20
4476
19075
118875
2358
6 десятин
284958
руб.15
коп.
Дані Статутних грамот по Рукшинській волості станом на 10 липня 1871 року2
нч
н
о
ч о
га
н °
О Рч
ч >-с с
ІҐ С
'ї о с о
ч
с
Число поселян за X ревізією
Число
поселян, які
одержали
землю
1
I
,ї 'о о о
нч
га
Й
о х ■ -н С
и Р
-ч СЧ Ч '-> :-1 0}
Кількість
квадратних
саженів
Ч.&
Оч8
X °
о
ю о
.ї 'о
і,
.ї 'о
I,
ич
с с В
Рч
3
4
567
19
467
18
215
700
2291
711
3 десятини (655 3/4) кв.сажені
5498
руб.
16
коп.
1      Положение крестьян и общественно-политическое движение в Бессарабии (1861-1895). Документьі и материальі. Составитель И.Г.Будак. Кишинев, 1964, с.106-107
2      Там само, с.ПЗ.
(рукшин на зламі століть
49
Список економічно залежних царан (селян) с. Рукшин, які за Статутною грамотою 1871 р. одержали земельні наділи
(книга зберігається в автора)
№ пор.
Прізвища, імена домогосподарів
Кількість землі у
селян до реформи
(у пражинах)
Кількість
землі,
одержа-
ною за
рефор-
мою
3
* 2 •2.3
Всього наді-лено пра-жин*
1-йдесяток
1.
Менчук Семен
63
117
5
180
2.
Горбатюк Феодосій
41
139
6
180
3.
Білівський Георгій
82
98
6
180
4.
Кавлюк Іван
34,5
145,5
7
180
5.
Гермаківський Леонтій
51,5
128,5
7
180
6.
Горбатюк Іван Іванович
136
44
4
180
7.
Шестобуз Іван
52
128
6
180
8.
Паладюк Єфімій
83,5
96,5
5
180
9.
Кравецький Василь
50,5
129,5
6
180
10.
Пушкар Митрофан
46,5
133,5
6
180
11.
Гикавий Антон
45
135
6
180
12.
Гикавий Іван Андрійович
35,5
144,5
6
180
13.
Шишківський Андрій Петрович
49,5
130,5
6
180
14.
Благодушко Гнат
56
124
6
180
2-й десяток
15.
Гермаківський Авксентій Ф.
107,5
72,5
6
180
16.
Чинчик Степан
36
144
7
180
17.
Гордіяга Іван
23,5
156,5
6
180
18.
Погорений Іван Т.
56
124
6
180
19.
Гикавий Стефан Миколайович
58,5
121,5
7
180
20.
Левков Пантелій
25,5
154,5
6
180
21.
Придрик Марія
102
78
4
180
50
^лф Тайсенюк^
22.
Погорений Тимофій Гнатович
57,5
122,5
6
180
23.
Мітряк Григорій
60
120
7
180
24.
Погорений Андрій
73
107
6
180
25.
Філіпчук Василь М.
45
135
6
180
26.
Філіпчук Михайло
87
93
5
180
27.
Благодушко Іван В.
21
159
6
180
28.
Варварюк Іван Микитович
28,5
151,5
7
180
29.
Куделько Григорій
38
142
6
180
30.
Благодушко Федір
52,5
127,5
6
180
3-й десяток
31.
Ступак Григорій
31,5
148,5
7
180
32.
Ступак Прокіп
53
127
6
180
33.
Бурмей Матвій
55
125
6
180
34.
Придрик Олена
65,5; 29 (син Прокіп) = 94,5
85,5
5
180
35.
Чинчик Іван Григорович
25; 39 (син Олександр); 30 (син Василь) = 94
86
7
180
36.
Калиняк Григорій
28;
30,5 (син Пе-
тро) = 58,5
121,5
8
180
37.
Калиняк Іван
33
147
7
180
38.
Придрик Григорій
139,5;
55 (син Михайло);
43,5 (син
Дмитро) = 139,5
40,5
5
180
39.
Шестобуз Федір
46,5
133,5
6
180
40.
Кравецький Іван
40
140
6
180
41.
Кравецький Матвій
82
98
5
180
42.
Мариняк Михайло
65
115
6
180
4-й десяток
43.
Окіпняк Іван
67,5
112,5
5
180
44.
Філіпчук Микола
53
127
7
180
45.
Франкевич Микола
45
135
6
180
46.
Окіпняк Іван Олександрович
70,5
109,5
5
180
47.
Лялик Олександр
51
129
6
180
(рущиин на зламі століть
51
48.
Пушкар Іван
82,5
97,5
4
180
49.
Варварюк Никифор
53; 31,5 (синВасиль) = 84,5
95,5
6
180
50.
Варварюк Іван
69; 56 (син Петро) = 125
55
4
180
51.
Горбатюк Пилип
96,25
83,75
4
180
52.
Горбатюк Данило
96,25
83,75
4
180
53.
Погорений Ілля
41; 24 (брат Андрій) = 65
115
6
180
54.
Олійник Петро
137,5; 21 (син Григорій) = 158,5
21,5
4
180
5-й десяток
55.
Мітряк Гнат
31,5
148,5
6
180
56.
Філіпчук Іван
67
113
5
180
57.
Калиняк Михайло
75
105
5
180
58.
Трубчак Григорій
22; 19 (брат Дмитро) = 41
139
7
180
59.
Калиняк Григорій
86,5
93,5
4
180
60.
Шевчук Іван
53,5
127,5
6
180
61.
Ступак Артемон
54
126
6
180
62.
Ткач Іван
71
109
6
180
63.
Ткач Феодосій
26,5
153,5
6
180
64.
Корчовий Семен
36,5; 25,5 (брат Василь) = 62
118
7
180
65.
Гермаківський Михайло
29,5
150,5
5
180
66.
Ганчук Яків
34,5
145,5
6
180
67.
Калиняк Тимофій
32
148
6
180
6-й десяток
68.
Гикавий Іфтеній
75,5
104,5
5
180
69.
Мітряк Яків
84,5;
30,5 (син Петро);
28 (син Михайло) = 143
37
5
180
70.
Васильков Олексій
56,5;
34 (зять Філіпчук
Василь) = 90,5
89,5
6
180
71.
Васильков Семен
65,5
114,5
5
180
72.
Гикавий Степан
49,5
130,5
7
180
73.
Гикавий Сава
48
132
6
180
52
^лф Тайсенюк^
74.
Скуляк Касіян
94,5
85,5
3
180
75.
Гикавий Аксентій
61,5
118,5
6
180
76.
Криворучко Артемій
65
115
6
180
77.
Гикавий Василь
56
124
6
180
78.
Гикавий Йосиф
65,5
114,5
6
180
79.
Погорений Ананій
43
137
7
180
80.
Гуцул Прокіп
56
124
6
180
81.
Онуфрійчук Іван
41,5
138,5
6
180
7-й десяток
82.
Мітряк Семен М.
64
116
7
180
83.
Калантирський Тимофій
44
136
6
180
84.
Сарман Никифір
72,5
107,5
6
180
85.
СкулякІван
41,5
138,5
7
180
86.
Мітряк Іван М.
39,5; 26 (син Петро) = 64,5
115,5
6
180
87.
Одайний Яким
60; 32 (син Андрій) = 92
88
7
180
88.
Шинкарюк Георгій Іванович
32
148
6
180
89.
Настюк Іван
29
151
7
180
90.
Ватаман Матвій
35
145
6
180
91.
Мітряк Дмитро
43,5
136,5
7
180
92.
Ганчук Петро
50
130
5
180
93.
Чинчик Георгій
96; 27 (син Прокіп) = 123
57
4
180
94.
Гуцул Петро
26
154
6
180
8-й десяток
95.
Філіпчук Софроній
32
148
6
180
96.
Франкевич Ксенофонт
47
133
7
180
97.
Пелеванюк Василь
28,5; 24,5 (син Микита) = 53
127
7
180
98.
Криворучко Гнат
58
122
6
180
99.
Білівський Аксентій
26,5
153,5
7
180
100.
Чинчик Григорій
36
144
6
180
101.
Гермаківський Лука
39
141
6
180
(рущиин на зламі століть
53
102.
Шестобуз Василь Лукич
22,5;
39 (брат Петро);
39 (брат Микола)
= 100,5
78,5
7
180
103.
Ступак Іван Дем'янович
65,5
114,5
6
180
104.
Шишківський Григорій
44
136
6
180
105.
Співак Семен
65
115
5
180
106.
Бойко Петро
58,5
121,5
5
180
107.
Шинкарюк Іван
50,5
129,5
6
180
108.
Франкевич Василь
47,5
132,5
6
180
109.
Франкевич Яків
15
165
6
180
9-й десяток
110.
Криворучко Федір
48,5
131,5
6
180
111.
Білівський Максим
75,5
104,5
5
180
112.
Левков Григорій
111
69
5
180
113.
Мариняк Федір
49,5
130,5
5
180
114.
Білівський Лука
42
138
6
180
115.
Козачок Микита
66; 32,5 (син Іван) = 98,5
81,5
4
180
116.
Рудий Василь
20; 33 (син Матвій) = 53
127
6
180
117.
Моргуляк Георгій
45;
19 (братових дітей-
сиріт) = 64
116
7
180
118.
Гальчук Іван
23,5
156,5
7
180
119.
Горбатюк Іфтеній
88
92
5
180
10-й десяток
120.
Філіпчук Іван
33
147
5
180
121.
Бурдейний Аксентій
4; 20 (брат Василь) = 61
119
7
180
122.
Шишківська Калина
31
149
5
180
123.
Німець Тимофій
45,5;
23,25 (зять Онуфрій);
20 (син Михайло)
= 88,75
91,25
7
180
124.
Рачук Никифір Іванович
52,5; 22 (брат Іван) = 74,5
105,5
6
180
54
^лф Тайсенюк^
125.
Чинчик Семен
90,5
89,5
3
180
126.
Рачук Василь Тимофійович
65,5
114,5
5
180
127.
Рачук Федір Прокопович
81
99
6
180
128.
Трубчак Аврам
66
114
4
180
129.
Онуфрійчук Іфтеній
84;
36,5 (син Онуфрій)
= 120,5
159,5
4
180
130.
Гальчук Георгій
94
86
4
180
131.
Дудка Григорій
47,5; 28 (син Іван) = 75,5
104,5
6
180
132.
Шестобуз Стефан
63,5
116,5
5
180
133.
Калиняк Федір
72,5
107,5
5
180
11-й десяток
134.
Гермаківський Тимофій
113
67
2
180
135.
Юрківський Петро
39; 24,5 (син Іван) = 63,5
116,5
8
180
136.
Калиняк Софроній
56; 32 (син Іван) = 88
92
6
180
137.
Олійник Никифір
31
149
6
180
138.
Охотник Петро
32,5;
45,5 (тут про-
живав Аксентій
Окіпняк) = 78
102
6
180
139.
Лахман Захарій
30,5
149,5
7
180
140.
Білівський Григорій
27,5;
46,5 (брат Микола);
33,5 (брат Ми-
хайло) = 107,5
72,5
4
180
141.
Громик Андрій
43
137
7
180
142.
Рачук Прокіп
35
145
6
180
143.
Єремеєк Андрій
56,5; 13 (зять Федір Гер-маківський) = 69,5
130,5
8
180
144.
Безбородько Яків
31,5
148,5
6
180
145.
Патрабой Федір
60,5; 35,5 (зять Федір) = 96
84
6
180
146.
Гермаківський Іфтеній
43
137
6
180
(рущиин на зламі століть
55
147.
Штемплюк Андрій
40
140
6
180
148.
Лахман Антон
33,5
146,5
6
180
149.
Білівський Михайло
23
157
6
180
150.
Кучер Яків Микитович
49,5
130,5
6
180
12-й десяток
151.
Мітряк Федір
39,5
140,5
6
180
152.
Криворучко Андрій
17,5; 23 (син Микита) = 40,5
139,5
8
180
153.
Німець Іван Матвійович
45
135
6
180
154.
Шинкарюк Петро
81,5
98,5
6
180
155.
Німець Никифір
53
127
6
180
156.
Шинкарюк Прокіп
30
150
6
180
157.
Шинкарюк Георгій
39,5;
16,5 (зять Єремеєк
Федір) = 56
124
7
180
158.
Дєдов Онуфрій
43,5
136,5
6
180
159.
Дєдов Павло
35,5
144,5
7
180
160.
Щербатий Іван
25
155
6
180
161.
Бражанюк Дем'ян
36
144
6
180
13-й десяток
162.
Мельничук Микола
71; 16 (син Петро) = 87
93
5
180
163.
Олійник Петро
43
137
6
180
164.
Ступак Аксентій
94,5
85,5
5
180
165.
Горбатюк Федір Омелянович
44,5;
55,5 (брат
Ксенофонт) = 100
80
6
180
166.
Калантирська Параска
70
110
5
180
167.
Одайний Дем'ян
31
149
6
180
168.
Рощук Іван
28;
29 (зять Квасневсь-
кий Федір = 57)
123
6
180
169.
Козачок Іван
58;
19,5 (зять
Дмитро) = 77,5
102,5
6
180
170.
Охотник Яків
20
160
6
180
56
^лф Тайсенюк^
14-й десяток
171.
Рачук Василь П.
68,5
111,5
6
180
172.
Єленчук Тимофій
75
105
5
180
173.
Шинкарюк Пилип
91,5
88,5
6
180
174.
Рачук Іфтеній
74,5
105,5
6
180
175.
Горбатюк Данило
61,5
118,5
6
180
176.
Рачук Тимофій
103
77
6
180
177.
Шестобуз Антон
35
145
6
180
178.
Кривий Василь В.
37,5
142,5
6
180
179.
Квасньовський Касіян
55;
17,5 (син Олександр);
13,5 (син
Олексій) = 86
94
6
180
180.
Васильков Василь П.
52,5
127,5
5
180
181.
Менчук Яків
55,25;
28 (син Мико-
ла) = 78,25
101,75
5
180
182.
Одайний Юстин
54,5
125,5
5
180
183.
Рачук Григорій
62
118
6
180
184.
Чинчик Никифір Андрійович
39,5
140,5
6
180
15-й десяток
185.
Франкевич Стефан
77,5
102,5
4
180
186.
Рачук Петро Микитович
72
108
5
180
187.
Чинчик Пентелей
72
108
5
180
188.
Одайний Олексій
93
87
5
180
189.
Завірюха Федір П.
78,5
101,5
5
180
190.
Філіпчук Ірина
108; 19 (син Іван) = 127
53
4
180
191.
Мітряк Федір
25
155
6
180
192.
Шестобуз Стефан
61,5
118,5
6
180
193.
Трубчак Семен
46
134
6
180
194.
Чинчик Георгій Андрійович
34
146
5
180
195.
Філіпчук Олександра
88
92
4
180
196.
Шинкарюк Іван Данилович
128,5 (з братами Іваном і Миколою)
51,5
3
180
(рущиин на зламі століть
57
197.
Шестобуз Омелян
48
132
6
180
16-й десяток
198.
Одайний Дмитро
106,5
73,5
5
180
199.
Горбатюк Іван Васильович
115,5
64,5
3
180
200.
Горбатюк Федір
93,5
86,5
4
180
201.
Кучер Артемон
35
145
6
180
202.
Кривий Василь Якович
35,5
144,5
7
180
203.
Окіпняк Омелян
191,5
-
1
191,5
204.
Канчук Артемон I.
38
142
6
180
205.
Канчук Григорій I.
34,5;
36 (брат Михайло)
= 70,5
109,5
6
180
206.
Канчук Тимофій
38,5
141,5
6
180
207.
Кавлюк Іван Д.
81,5
98,5
3
180
17-й десяток
208.
Кавлюк Семен
45;
27,5 (син Геор-
гій) = 72,5
107,5
7
180
209.
Калантирський Михайло
74,5
105,5
6
180
210.
Кушнір Григорій
48,5;
33 (син Оме-
лян) = 81,5
98,5
6
180
211.
Квасньовський Данило
101
79
4
180
212.
Окіпняк Артемон
61
119
6
180
213.
Гермаківський Іван В.
91,5
88,5
4
180
214.
Пундик Михайло
55
125
6
180
215.
Пундик Григорій
57,5; 31 (брат Семен) = 88,5
91,5
5
180
216.
Гермаківський Аксентій
39,5; 20 (син Феодосій); 35,5 (син Іван) = 95
85
7
180
217.
Павлюк Аксентій
22,5; 32 (син Іван) = 54,5
125,5
7
180
218.
Погорений Андрій Іосифович
61,5
118,5
7
180
58
^лф Тайсенюк^
219.
Погорений Ксенофонт
39
141
6
180
220.
Горюк Федір
44
136
6
180
18-й десяток
221.
Куделько Федір
60; 40 (син Іван) = 100
80
5
180
222.
Кучер Василь
28;
29,5 (син Яків);
26,5 (син Іван) = 84
96
7
180
223.
Кравецький Василь
67,5
112,5
6
180
224.
Єремеєк Василь
54; 30,5 (брат Іван) = 84,5
95,5
6
180
225.
Якимчук Григорій
38
142
6
180
226.
Гордіяга Роман Федорович
41,5
138,5
6
180
227.
Шестобуз Іфтеній
52
128
6
180
228.
Павлюк Іван Семенович
51,5
128,5
6
180
229.
Калантирський Омелян
29,5; 24 (син Олександр)
= 53,5
126,5
7
180
230.
Рачук Дмитро
51
129
6
180
231.
Сарман Петро
0
180
6
180
232.
Завірюха Пилип Омелянович
19,5;
29 (брат Василь);
22,5 (брат Іван) = 74
106
7
180
233.
Рачук Федір
58
122
6
180
234.
Онуфрійчук Ганна
48,5
121,5
6
180
19-й десяток
235.
Якимчук Михайло
35,5
144,5
7
180
236.
Квасньовський Михайло
47
133
6
180
237.
Зварійчук Леонтій
58
122
6
180
238.
Гулькова Варвара
44
136
7
180
239.
Зварійчук Тимофій
33,5
146,5
7
180
240.
Пелеванюк Максим
50 (7,5 - яр)
130
6
180
241.
Філіпчук Петро
75
105
5
180
242.
Ткач Ксенофонт
49,5 (8 - яр)
130,5
7
180
(рущиин на зламі століть
59
243.
Гермаківський Петро
38,5;
52,5 (зять Телешець-
кий Василь) = 91
89
6
180
244.
Вільховецька Ірина
35,5
144,5
7
180
20-й десяток
245.
Квасньовський Петро
92,5
87,5
5
180
246.
Філіпчук Григорій
72
108
7
180
247.
Вільховецький Пилип Іванович
46,5
133,5
6
180
248.
Румак Іван
28
152
6
180
249.
Вільховецький Петро
30;
25,5 (син Се-
мен) = 55,5
124,5
7
180
250.
Бейчук Прокіп
68
112
6
180
251.
Шевчук Василь Григорович
29
151
6
180
252.
Громик Стефан
43,5
136,5
6
180
253.
Бейчук Іван Онуфрійович
16
164
7
180
254.
Шевчук Марина
46
134
6
180
255.
Гермаківський Яків
35
145
6
180
256.
Гермаківський Микола
28
152
6
180
257.
Мельничук Георгій
94,5
85,5
5
180
258.
Калантирський Онуфрій Ілліч
42,5
137,5
6
180
21-й десяток
259.
Олійник Григорій
66
114
4
180
260.
Вільховецький Григорій
80;
27 (син Петро);
27 (син Авксен-
тій) = 134
46
5
180
261.
Маршалюк Петро
15,5; 26,5 (син Василь) = 42
138
7
180
262.
Щербата Марфа
53
127
6
180
263.
Гермаківський Роман
38
142
6
180
264.
Румак Никифір
45
135
6
180
60
^лф Тайсенюк^
265.
Шишківський Григорій
54
126
6
180
266.
Лепешка Іван
86,5;
27 (зять Румак
Микола) = 113,5
66,5
5
180
267.
Дудка Дмитро
66
114
6
180
268.
Дудка Михайло
56;
20,5 (брат
Леонтій) = 76,5
103,5
6
180
269.
Онуфрійчук Олексій
104,5
75,5
4
180
270.
Мельничук Семен Миколайович
57,5
122,5
6
180
22-й десяток
271.
Чекалюк Максим
43,5
136,5
7
180
272.
Мельничук Семен Георгійович
27
153
7
180
273.
Бейчук Олександр
81;
39 (син Олександр)
= 110
70
4
180
274.
Васильков Семен Федорович
69,5
110,5
5
180
275.
Куделька Стефан
38
142
7
180
276.
Дутка Антон Фокійович
38
142
7
180
277.
Мойса Яків
29,5
150,5
7
180
278.
Дутка Прокіп
56
124
6
180
279.
Паладюк Василь
30
150
7
180
280.
Жовтенький Семен
28
152
7
180
281.
Мельничук Георгій Мик.
60,5
119,5
6
180
282.
Мельничук Олена
40,5
139,5
7
180
283.
Крива Марія
141,5
38,5
5
180
23-й десяток
284.
Онуфрійчук Іван
33
147
6
180
285.
Білівський Тимофій
36; 28 (брат Іван) = 64
116
7
180
286.
Шевчук Іфтеній
74; 20 (син Микола) = 94
86
6
180
287.
Шевчук Микита Юхимович
0
180
6
180
(рущиин на зламі століть
61
288.
Вільховецький Авксентій
56; 20 (зять Аксентій) = 76
104
6
180
289.
Настюк Іфтеній
48
132
6
180
290.
Корчова Марфа
37,5
142,5
6
180
291.
Окіпняк Феодосій
32,5
147,5
6
180
292.
Корчовий Василь
56
124
6
180
293.
Галюк Манолій
33,5
146,5
6
180
294.
Саранчук Василь
24;
31,5 (брат Петро);
43 (брат Іван);
22 (брат Дмитро) = 120,5
59,5
7
180
295.
Тодоришин Яким
183,5
-
1
183,5
296.
Погорений Дмитро
83
97
6
180
297.
Бейчук Марія
0
180
5
180
24-й десяток
298.
Шевчук Василь
157,5
22,5
3
180
299.
Бейчук Григорій
56
124
6
180
300.
Довганюк Тимофій
65,5
114,5
7
180
301.
Пушкар Іван Омелянович
142,5
37,5
4
180
302.
Філіпов Зіновій
158,5
21,5
2
180
303.
Бейчук Федір
87,5
92,5
4
180
304.
Шевчук Никифір Андрійович
87,5
92,5
4
180
305.
Пушкар Олексій
62
118
5
180
306.
Пушкар Михайло Семенович
59
121
7
180
307.
Шишківський Іван Васильович
71,5
108,5
6
180
308.
Погорений Максим Кирилович
44,5
135,5
7
180
309.
Скрипник Кирило
63,5
116,5
5
180
25-й десяток
310.
Патрабой Іван
55,5; 27,5 (син Федір) = 83
97
7
180
311.
Шевчук Манолій
31,5
148,5
6
180
312.
Шевчук Іван Андрійович
39
141
6
180
313.
Бражанюк Гаврило
52,5
127,5
6
180
62
^лф Тайсенюк^
314.
Бражанюк Микола
48; 27 (брат Іван) = 75
105
6
180
315.
Шевчук Леонтій
60
120
6
180
316.
Шевчук Прокіп
21
159
6
180
317.
Шевчук Пентелій
32,5
147,5
7
180
318.
Квасньовський Ананій
28
152
6
180
319.
Настюк Іван Тимофійович
62,5;
19 (брат Кирило)
= 81,5
98,5
6
180
320.
Чинчик Василь Д.
45,5
134,5
6
180
321.
Рудий Антон
33,5
146,5
6
180
322.
Рудий Іфтеній
38,5; 20 (син Іван) = 58,5
121,5
8
180
323.
Рудий Авксентій
26,5; 32,5 (син Павло) = 59
121
7
180
26-й десяток
324.
Шевчук Петро М.
33
147
7
180
325.
Юрчук Петро
30,5
149,5
6
180
326.
Погорений Семен
35,5
144,5
7
180
327.
Настюк Андрій Панасович
31; 59 (брат Петро) = 59
121
7
180
328.
Тодоришен Андрій
48,5
131,5
6
180
329.
Білівський Прокіп
27; 31 (братФока) = 58
122
7
180
330.
Гермаківський Гаврило
34
146
6
180
331.
Гермаківський Дем'ян
29,5
150,5
6
180
332.
Патрабой Сава
90; 25 (син Василь); 29 (дочка-вдова Параска) = 144
36
4
180
333.
Мойса Василь
29
151
6
180
334.
Шевчук Василь Олек.
31
149
6
180
335.
Горбатюк Василь Омелянович
31,5
148,5
6
180
336.
Гермаківський Аврам С.
41,5
138,5
6
180
(рущиин на зламі століть
63
27-й десяток
337.
Чинчик Микита
31,5;
28 (брат Георгій)
= 59,5
120,5
7
180
338.
Шишківський Іван Павлович
52,5
127,5
5
180
339.
Жалоба Пилип
12;
33,5 (зять Яків);
1 пражина - яр
= 46,5
133,5
7
180
340.
Галюк Олександр
27
153
6
180
341.
Корчовий Іван
52
128
6
180
342.
Мойсєв Йосиф
27,5
152,5
7
180
343.
Мойсєв Іван Іванович
25,5
154,5
6
180
344.
Шевчук Федір
30,5
149,5
6
180
345.
Шишківський Семен Г.
37
143
6
180
28-й десяток
346.
Шишківський Іван Г.
69
111
6
180
347.
Гермаківський Антон
36,5
143,5
6
180
348.
Тодоришин Микита
23,5; 30 (брат Іван) = 53,5
126,5
7
180
349.
Пасічник Гнат
63
117
7
180
350.
Шишківський Пентелей
82,5